Розділ 17. Далекі, як зорі від сонця

Розділ 17. Далекі, як зорі від сонця

Моріс зайняв окремий столик біля вікна.

— Подвійну гірку горіхову каву, — попросив він у Армана, господаря таверни.

Горіхова кава — найкращий напій, коли хочеш трохи поміркувати. А подумати було про що. У Моріса тепер що не день то сюрприз, і в усіх його сюрпризів одне ім'я — Вів'єн. Сьогодні вона перевершила сама себе — висунула умову відновлення шлюбної процедури. Хоче, щоб він розповів їй свою таємницю. Моріса це добряче розлютило. Та вона просто не розуміє про що просить! Що дівчина буде робити з цією інформацією, як буде з нею жити?

— Вибачте, монсіре Морісе, — Арман перебив його думки. Він чомусь все ще стояв біля столу, замість того, щоб виконувати замовлення. — На жаль, горіхової кави немає. Лише звичайна.

Моріса здивували слова Армана. Кава з гіркого лісового горіха завжди була гордістю будь-якого закладу Тре-Скавеля. Тут її батьківщина. Лише тут ґрунт і клімат підходять для цієї рослини. Горіхові чагарники вирощують за містом — на плантаціях. Якщо десь і можна роздобути гіркий горіх, то якраз у Тре-Скавелі.

— Цього року був неврожай? — припустив Моріс.

— І цього, і минулого, — невесело підтвердив Арман. — Оріхові чагарники вже давно не плодоносять.

— Чому?

— Люди кажуть, — Арман знизив голос, — це справа рук дамарійців. Вони проводять свої страшні ритуали в молодик, щоб висушити наші землі.

— Ти в це віриш?

— Не знаю, монсіре Морісе, — знизав Арман плечима. — Можливо, все набагато простіше. Міська влада давно не чистила дощові канали, які забезпечують землі плантації водою. Кажуть, міська скарбниця порожня.

Моріс насупився. Йому гірко було чути, що горіхові плантації в занепаді.

— То подати вам звичайну каву? У нас є східна з солоним кунжутом.

— Добре, — кивнув Моріс.

Незабаром перед ним матеріалізувався високий келих зі спіненою рідиною. Смак, звичайно, не той, але після кількох ковтків Моріс перестав відчувати різницю — його думки знову повернулися до Вів'єн.

Звісно, він не збирався розповідати їй свою таємницю. У нього була інша ідея. Просто спокійно поговорити з нею віч-на-віч. У них же ніколи не було такої можливості. Всі переговори завжди велися через її тітку. І угода теж укладалася через неї. Але чому б не запитати Вів'єн без посередників, чому вона погодилася на цей шлюб, і що заважає їй знову підтвердити згоду?

З кожним новим ковтком кави, у Моріса з'являлася все більша і більша впевненість, що при розмові віч-на-віч у дівчини не залишиться аргументів проти. Тут вона зовсім одна, без тітки, і, напевно, вже встигла відчути гостру потребу в покровителі. А щоб це почуття у неї зміцнилося, Моріс вирішив дати їй ще чотири дні. Завтра він так і так змушений буде зникнути ненадовго, а коли повернеться, насамперед відправиться поговорити з норовливим ​​дівчиськом, яке на той час за його розрахунками перестане бути норовливим.

Келих спорожнів. Моріс розплатився з Арманом, але замість того, щоб відправитися в свої апартаменти, вирішив здійснити прогулянку до артефакторної крамниці. Чомусь здалося правильним попередити Вів'єн, що в найближчі чотири дні його не буде в місті.

Він рухався до крамниці, розмірковуючи про те, які нині стали легковажні і норовливі муазіль — спочатку погоджуються, потім відмовляються, а потім ще й умови висувають. І мабуть, саме ці міркування привели його не до центрального входу в крамницю, а у внутрішній дворик. Морісу захотілося перевірити, чи на місці дерево, по якому він заліз у вікно однієї з кімнат. Воно, певна річ, нікуди не поділося, і його гілки як і раніше підступали до самого вікна, яке, щоправда, було наглухо закрите. Але якщо Морісу знадобиться пробратися всередину, закрите вікно не стане перешкодою. Він не знав, навіщо йому це, але хотілося бути впевненим, що в разі чого він за дві секунди добереться до дівчини.

Дослідивши задній двір, Моріс почав обходити крамницю, щоб підійти до центрального входу. Перед останнім поворотом, він раптом почув голоси. Моріс впізнав обидва голоси, і йому відразу ж перехотілося виявляти свою присутність.

Як добре, що підступи до крамниці поросли густою травою і чагарником — йому з легкістю вдалося стати так, щоб він прекрасно бачив учасників бесіди, а вони про його присутність не здогадувалися.

Вони сиділи одне навпроти одного в кріслах — Вів'єн і Блез. Моріс зловив себе на думці, що йому не подобається бачити їх поруч. А от великий чорний кіт, що розтягнувся на колінах дівчини, здався цілком доречним.

Що ж кузен тут робить? Не вірилося, що він завітав до Вів'єн для нейтральної світської бесіди. Втім, він швидко виказав мету свого візиту — запропонував купити у неї крамницю. Навіщо вона йому? Моріс би не здивувався, якби з’ясував, що кузен робить це йому на зло. Вони ніколи не ладнали. Відкритої ворожнечі не було, але Блез не пропускав можливості нашкодити нишком в незначних справах. Щоправда, цього разу мова вже не про дрібниці. Прозвучала сума — десять тисяч луардів.

Крамниця, звичайно, коштувала цих грошей. Добротна будівля в самому центрі міста, нехай трохи занедбана, але за бажання навести в ній порядок не так вже й затратно. Інша справа, що погана слава знецінює крамницю. Жодному городянину при здоровому глузді вона не потрібна навіть задарма. То навіщо ж вона Блезу? Навіщо за спиною у брата пропонувати його нареченій велику суму грошей? Чи не для того, щоб наречена і надалі тягнула з відновленням шлюбної процедури?

Хоча, є ймовірність, що справа в іншому. Може, Блезу і справді потрібна крамниця? Можливо, він розраховує знайти в ній якусь їжу для свого темного дару? Чи варто дивуватися, що чорнокнижника тягне в місця з поганою славою?

— Я не продам крамницю, — відповіла йому Вів'єн.

Ось вже чого Моріс не чекав почути! Зазвичай Блезу не відмовляють. Мало хто наважиться сказати щось наперекір чорнокнижнику. Яка ж відважна його маленька поки-не-дружина! Моріс відчув дивне задоволення від того, як впевнено і спокійно вона розмовляла з Блезом.