Розділ 12. Дався він їй

Розділ 12. Дався він їй

Яна і Боніфас вирішили підійти до проблеми з листом з ратуші холоднокровно і прагматично. Для початку вони скрупульозно перевірили, чи правильна вказана сума. Боніфас знав приблизний розмір податку на ділянку землі в центрі міста — близько двадцяти луардів на місяць. Прості математичні розрахунки показали, що за двадцять з хвостиком років якраз і повинна була накопичитися та сума, що вказана в листі. Довелося з нею змиритися, але ось із чим Яна миритися не хотіла, так це з термінами. Чому три дні? Вона ж тільки-но вступила в спадкові права. Повинна бути передбачена якась відстрочка.

— Знаєте, Боніфасе, у мене є ідея. Лист підписаний Шабролем. Але він же не найголовніший в ратуші, він лише заступник градоначальника. А що як мені сходити на прийом до самого градоначальника та попросити про реструктуризацію боргу?

— Не вийде, — похитав головою Боніфас. — У нас немає градоначальника. Його посада вакантна вже кілька місяців.

— Немає охочих? — здивувалася Яна.

— Та ні, — посміхнувся Боніфас, — бажаючих багато. Наприклад, Монсір Шаброль завжди мріяв сісти в це крісло. Але кодекс міста вимагає, щоб градоначальник не лише мав більшість голосів у раді ратуші, а й схвалення магістра — настоятеля нашого храму. Однак магістр Модестайн такого схвалення Шабролю не дає.

— Гаразд, якщо градоначальника поки немає, доведеться розмовляти з його заступником, — вирішила Яна.

Шаброль не подобався їй вже тим, що несправедливо повівся з Боніфасом. Але те, що він Яні не до душі, не означало, що вона погребує почати з ним протистояння. За свою крамницю вона готова боротися хоч з чортом лисим.

З візитом у ратушу Яна вирішила не тягнути. Завтра зранку і відправиться туди. А на сьогодні у неї теж були великі плани. Треба було зробити рейд по місцевих магазинах і купити хоч трохи провіанту. Одним чаєм ситий не будеш.

— Боніфасе, я відлучуся ненадовго. Якщо, поки мене не буде, прийде артефактор за оголошенням, ви його, будь ласка, затримайте до мого повернення. Він нам дуже потрібен. У мене ж є ще й план Б з порятунку крамниці.

Яна почала розповідати, що відшукала деякі речі, схожі на заготовки для артефактів, і можливо, їх вдасться продати.

Боніфас слухав уважно, але коли Яна закінчила, з жалем розповів, що її надії відшукати в Тре-Скавелі артефактора, найімовірніше, приречені на провал. У місті немає інших артефакторних крамниць і фахівців теж немає. Городяни за артефактами їздять до столиці.

Інформація Яну спантеличила, але надію знайти знаючу людину вона поки не втрачала.

Вона вийшла зі своєї крамниці за продуктами в самий розпал дня. Життя на центральній площі кипіло. Чоловіки та жінки поодинці і невеликими компаніями поспішали кудись у своїх справах. По периметру площі на виносних ятках йшла жвава торгівля дрібною галантереєю та всілякою їжею. Зграї горобців кружляли біля прилавків у надії поживитися загубленими крихтами.

Яна пройшлася вздовж торгових рядів, щоб дослідити ціни. Купувати що-небудь тут, на центральній площі, вона не збиралася. Земний досвід підказував, що в центрі міста, так би мовити, в "елітних" магазинах, ціни завжди вище, ніж де-небудь в глухому кіоску на околиці. Ось там і робитиме покупки.

Однак повз один з прилавків пройти вдалося насилу. Повненька добродушна жінка в акуратному кольоровому фартушку продавала пиріжки. Які ж вони були круглобокі та рум'яні! Який від них йшов аромат! Продавщиця охоче відповідала на питання покупців:

— Ці з гусятиною і лавандським перцем. Ці з рибою і бринзою. А ці з дикою смородиною.

У Яни від голоду живіт скрутило. З яким би задоволенням вона купила по парі пиріжків собі і Боніфасу, який, відчувається, давно нормально не їв. Але пиріжки коштували по два луарда. Чотири пирога обійдуться у вісім. А у Яни на даний момент в наявності всього двадцятка. Шкода...

Вона мужньо пройшла повз і звернула з площі на одну з бічних вуличок. План був простий. Яна буде йти по ній, поки не віддалиться від площі на пристойну відстань. А там почне заглядати в крамниці й магазинчики, у пошуках дешевших харчів.

Вона йшла, з цікавістю роздивляючись довкола. Який же все-таки Тре-Скавель красивий і доглянутий. Вуличка то піднімалася вгору, то опускалася вниз. А по боках, виблискуючи на сонці червоними дахами, стояли акуратні будинки.

Вона знала, що маленький Тре-Скавель можна обійти вздовж і впоперек за пару годин, тому навіть не здивувалася, що незабаром добрела до околиці міста. Попереду в декількох десятках метрів височів храм. Трохи похмурий, але величний. А на п'ятачку біля перехрестя стояв торговий прилавок.

Тут було зовсім не так багатолюдно, як на центральній площі. Поодинокі перехожі не виявляли особливої цікавості до молодого торговця та його товарів. Те що треба! Яна була впевнена, що ціни тут кусатися не будуть.

— Сім найсвіжіших бубликів з маком всього за один луард, — почав хлопчина весело розхвалювати свій товар, помітивши, що Яна проявила деяку цікавість. — Мила муазіль, для такої красуні, як ви, восьмий бублик безкоштовно.

Бублики виглядали апетитно. Ціла зв'язка важких поживних калачів всього за один луард! Хоч вони і без начинки, але одного бублика цілком вистачить на повноцінний перекус. А якщо ще й з дармовим чаєм, який Боніфас вміє заварювати з чого завгодно, хоч з лободи, то це ж вийде майже царська їжа.

— Беру, — кивнула Яна.

Хлопчина звернув з пом'ятого аркуша паперу конус і поклав туди зв'язку бубликів. Так, упаковка тут поки дуже поступається земній. Хоча сам факт, що папір тут не є дефіцитом — вже досягнення. Мабуть, придумали якийсь дешевий спосіб його виробництва. Яна помітила, що аркуші паперу, які служили пакувальним матеріалом, були придавлені невеликим каменем, щоб їх не підхопив і не поніс вітер. Камінь як камінь. Але він привернув її увагу...