Розділ 9. Я за оголошенням

Розділ 9. Я за оголошенням

…Це виявилася дівчинка в кокетливому очіпку і жовтій сукні з пишною спідницею. Моріс був байдужий до дітей, але не міг не звернути уваги, яка дитина мила — кучерява голівка, допитливі зелені очі, веснянкуваті щоки.

— Я чула, що тебе покинула наречена, — вона сіла на стілець поруч із ліжком Моріса і почала весело бовтати ніжками. — А знаєш, я не здивована, — дівчинка наморщила носик, — я б теж кинула нареченого, якби у нього була така ж страшна таємниця, як у тебе.

Вона посміхнулася лукаво, зіскочила зі стільця і ​​швидко вилізла у вікно…

…Це був сон. Просто сон. Моріс здогадався про це крізь дрімоту. Відкрив очі. Сів на ліжку. Напевно, даються взнаки побічні ефекти закляття ілюзії. Хоча не виключено, що все це йому наснилося неспроста. Може, тут криється підказка? Що як Вів'єн дізналася його таємницю, тому і відмовляється від шлюбу? Думка Морісу не сподобалася. Йому спало на думку, що треба якомога швидше перевірити цей здогад.

— Я за оголошенням.

На порозі крамниці стояв чоловік середнього віку досить приємної зовнішності. Його трохи видовжене обличчя випромінювало інтелігентність, а акуратні аристократичні залисини робили лоб широким і розумним.

— Ви артефактор? — зраділа Яна.

Сьогодні вранці вона пройшлася міською площею і розклеїла на стовпах і афішних стійках оголошення такого змісту:

Власниця артефакторної крамниці пропонує взаємовигідну співпрацю досвідченому артефактору.

Яні просто катастрофічно була необхідна допомога професіонала. Вона зрозуміла це, коли розгрібала завали в своїх володіннях і на дещо натрапила.

Наведенням ладу Яна зайнялася з самого ранку, навіть сніданок на потім відклала. Дуже вже хотілося провести хоча б побіжний рейд по шафах і скринях. Її не відпускала думка відшукати обсидіановий артефакт, на який покладалися великі надії.

Фронт робіт, відверто кажучи, виглядав надвеликим. Непочатий край — явно не на один день. Але очі бояться — руки роблять. Яна почала з одного з підсобних приміщень, в якому постійно крутився Кузя. І їй відразу ж пощастило. Вона натрапила на непримітну на перший погляд коробку і виявила в ній дещо незвичайне — кілька десятків найрізноманітніших предметів, кожен з яких був поміщений в чохол з білого оксамиту. Строкате пташине пір'я, кольорове каміння, скельця химерних форм, дерев'яні бруски, глиняні безформні фігурки. Яна запідозрила, що це заготовки для артефактів. Інакше навіщо б їх так акуратно упаковували? Мабуть, Жюль не все своє добро забрав із собою. Адже він їхав похапцем.

Її радості не було меж. Якщо серед знайдених предметів виявиться щось цінне, це дуже полегшить Яні життя. Можливо, вийде продати який-небудь зі знайдених предметів і поповнити запас готівки. Тих грошей, що дала в дорогу Селестина, вистачить зовсім ненадовго — на кілька днів. У Яни не було впевненості, що за цей час вона встигне реалізувати зворотний обмін з двійником. Можливо, доведеться затриматися тут довше. А отже, будь-яка копійка не буде зайвою.

Однак у Яни не було жодної впевненості, що предмети в білих чохлах дійсно мають достатню цінність, щоб їх продати. Раптом ці напівфабрикати такі ж далекі від артефактів, як неотесаний шматок граніту від витонченої скульптури. Потрібно було, щоб на них глянув досвідчений артефактор.

В земному світі для пошуку фахівця Яна скористалася б інтернетом. Але через відсутність у тутешніх реаліях найбільшого винаходу людства, довелося звернутися до допотопного методу — оголошення. На щастя, папір в крамниці знайшовся.

Розклеюючи аркуші з закликом до співпраці, Яна і подумати не могла, що бажаючі співпрацювати з господинею проклятої крамниці знайдуться так швидко. Ще, напевно, і години не минуло, як вона прилаштувала на афішну стійку останнє оголошення, а перший претендент уже з'явився.

— Я правильно зрозумів, що вам потрібен працівник? — замість того, щоб відповісти на питання Яни, поставив він своє питання, поправляючи краватку-метелик.

Метелик був чудовий. Чого не скажеш про поношений фрак з довгими полами, на якому Яна помітила значних розмірів діру. Колись він, ймовірно, був шикарний і демонічно чорний, як фрак диригента симфонічного оркестру з земного світу, а зараз, на жаль, втратив лиск, що підказувало — його володар останнім часом в скрутному фінансовому становищі.

— Мені потрібен, скоріше, не працівник, а партнер. Ви артефактор? — повторила Яна запитання.

— Ще краще! — запевнив чоловік, променисто посміхаючись. — Я з діда-прадіда дворецький. У мене і рекомендації є.

Він ступив у хол, причинивши за собою двері, поставив на підлогу потертий саквояж і заходився в ньому щось шукати.

— Дворецький? — Яна здивувалася. — Але мені не потрібен дворецький.

— Чому це? Дворецький потрібен усім, — переконано заявив він і, залишивши спроби знайти щось у своїй сумці, додав: — Хтось же повинен зустрічати гостей. А я, зауважте, знаю дванадцять способів зустріти гостя. І це тільки непрошеного. А якщо гість званий...

— Стривайте, — перебила Яна. — Але мені справді не потрібен дворецький. Боюся, у мене і гостей не буде.

— Зовсім? — засумнівався чоловік.

Ні, ну один непроханий гість у Яни вчора вже був. Вона підозрювала, що він може прийти знову. Однак приймати його Яна не збиралася жодним з дванадцяти способів. А що стосується простих городян, вона була впевнена, що вони будуть обходити прокляту крамницю стороною.

— Зауважте, дворецький з діда-прадіда коштує не дешево, але я готовий працювати за досить скромну винагороду. До речі, дозвольте представитися, Боніфас Гай Даміан Фаб'єн третій. Для вас, мила муазіль, просто Боніфас, — він відважив легкий уклін, продемонструвавши бездоганні манери породистого дворецького і ще одну діру на фраку — в області плеча.

Де ж його так життя побило?