Розділ 6. Особливі прикмети

Розділ 6. Особливі прикмети

На Яну з темряви дивилися очі. Серце в п'яти пішло. Виявляється, немає нічого більш жахливого, ніж просто погляд, коли крім цього погляду нічого більше не видно. Вона відчула непереборне бажання завищати, але на щастя, поки набирала в груди повітря, встигла зрозуміти, що очі належать не страшному монстру, а звичайному коту.

Хух. Кота Яна не боялася. Коту вона навіть зраділа, хоч він і був, схоже, абсолютно чорний, ніби спеціально створений перебігати дороги і накликати нещастя. Але в прикмети Яна не вірила, зате вірила, що там, де є кіт, немає щурів. Принаймні, в теорії. Та й до того ж, можливо, він не такий вже й чорний, якщо його роздивитися при світлі.

Щодо світла — це була правильна думка. Темний простір катастрофічно натякав, щоб його освітили. Питання — чим? Приміщення тут були обладнані світильниками, майже як в земному світі. Їх називали масляними лампами і поміщали в плафони і абажури. Яна поки не зрозуміла принцип їхньої дії. Дротів від них не тягнулося — ясно, що не електрика, скоріше, хімія якась.

Однак, вона не сподівалася, що в крамниці, яка була порожньою двадцять років, зберіглося хоч щось в робочому стані, тому захопила з собою безвідмовне джерело світла, принцип роботи якого їй був добре відомий, — свічки. На щастя, свічки тут теж були в ходу, і проблем їх роздобути у Яни не виникло.

Під пильним поглядом зелених очей вона увійшла всередину, і дістала з сумки все необхідне, щоб розвіяти темряву. Кіт за її діями спостерігав з відстані. А коли за хвилину простір освітився тремтячим світлом свічки, він невдоволено пирхнув. Зрозуміти його можна. Мабуть, до цієї хвилини він вважав себе тут повноправним господарем і тепер був далеко не в захваті від того, що в його володіння вторглися і встановлюють нові порядки.

— Взагалі-то, господиня тут я, — сказала Яна коту. — Звикай. Ми не будемо сидіти вечорами без світла.

Ось що з людиною страх робить! Яна вже з тваринами розмовляти почала

— Мрр... — кіт недовірливо примружився.

— Думаєш, якщо крамниця стояла пусткою двадцять років, то вона нічия? А от і ні. У мене навіть документ на неї є.

Важливе в людському світі слово "документ" не справило на кота належного враження, він продовжував стовбурчити на Яну вуса. Однак вона не могла не помітити, що його настороженість змінилася цікавістю.

Власне, Яну теж розпирало від цікавості познайомитися зі своїми володіннями. Судячи зі звуків з вулиці, екіпаж вже від'їхав. А отже, шляху до відступу в Яни немає. Потрібно освоюватися на новому місці.

Їй пощастило. Вона швидко знайшла настінний канделябр, прилаштувала туди свічку, а потім і другу. Зовсім інша справа — стало світло і руки вільні.

Побіжний огляд першого поверху показав одне — тут швидко все не дослідиш. Крім просторого залу, де свого часу, мабуть, приймали відвідувачів, було ще кілька невеликих підсобних приміщень. Одразу зрозуміти, для чого вони призначалися, було неможливо. Скрізь панував страшенний безлад — помітно було, що крамницю залишали поспіхом. Але меблі, на перший погляд, були цілі. Вітрини недоторкані. Воно й не дивно. Це місце обходили стороною не лише добропорядні городяни, а й вандали.

Кіт поступово звик, що Яна господарює в "його" володіннях. Настороженості більше не виявляв і навіть почав плутатися під ногами, щоб на нього звернули увагу. Хитрий котик.

Яна присіла навпочіпки і погладила його по голові.

— Ось ти, Кузю, і не здогадуєшся, але однією своєю присутністю дуже мене підбадьорюєш, — зізналася вона йому. — До речі, так, відтепер ти будеш Кузею.

Незрозуміло, чи то йому сподобався комплімент, чи то нове ім'я, але він ледь помітно замуркотів. Зелені очі глянули якось по-особливому. Невже Яну щойно визнали хазяйкою? Навряд чи, звичайно. Коти — істоти незалежні. Чухаючи його за вушком, вона мала можливість переконатися, що він все-таки повністю чорний від кінчика хвоста до кінчиків лап. Ну і добре. Кузя все одно їй подобався. Адже вона давно хотіла завести кота.

Цікаво, а як Кузя пробирається всередину і назовні? Крізь лаз у підвалі або горищі? А може, десь є відкрита кватирка? Цей варіант не був позбавлений логіки. Адже приміщення, яке не провітрювали двадцять років, мало б зустріти затхлим запахом цвілі і пилу, але нічого подібного — повітря здавалося досить свіжим.

— Гаразд, Кузю, час досліджувати другий поверх.

Яна озброїлася свічкою та попрямувала до сходів. Кіт супроводжувати господиню не став, зник в одному з підсобних приміщень.

Якщо вірити розповідям Гастона, на другому поверсі розташовувалася майстерня і житлові кімнати. Яна вважатиме успіхом, якщо знайде, де можна подрімати. Давалося взнаки, що вона більше доби провела в дорозі — тіло просило надати йому горизонтальне положення. Та й голова вже погано міркувала. Всі справи краще відкласти до ранку.

Другий поверх, як і перший, зразковим порядком не порадував. У проходах навалені були якісь коробки і ганчірки. Інтуїція підказала, що майстерня знаходилася в правому крилі, а ліве — житлова частина. Туди вів коридор, застелений чимось подібним до килимової доріжки.

Яна побачила в коридорі троє дверей. Логіка підказувала, що в спальну кімнату повинна вести найдальша. З неї вона і вирішила почати дослідження.

Перше, що кинулося в очі, коли увійшла всередину, — велике трисекційне вікно, з якого лилося неяскраве нічне світло. Воно виходило на внутрішній двір, а не на центральну площу. Одна секція вікна була відчинена навстіж. А ось і пояснення, як кіт пробирається всередину. Гілки дерева, що росте під вікном, майже торкалися підвіконня.

Яна обвела кімнату поглядом — шафа, скриня, крісло і в дальньому кутку — ширма. Це, дійсно, найімовірніше, спальня. За ширмою, напевно, виявиться ліжко. Яна попрямувала перевірити свою версію, відзначаючи, що в кімнаті немає того безладу, який панує в інших місцях.