Розділ 2. Темне минуле нестерпного ректора

На жаль, дива не сталося! Побігши рано-раненько насамперед до дошки оголошень, я змогла лише вилаятися, заволати, заплакати, а потім ще раз вилаятися: моє ім'я справді було у списку абітурієнтів, зарахованих на спеціальність «менеджер з дезооцидації» садівничого факультету. І як не дивно, народу в моїй групі було не так уже й багато — лише півтора десятки майбутніх «менеджерів». Хоча, звичайно, попереду ще два дні, відведені для вибору спеціальності — може за цей час хтось ще з «нерішучих» додасться.

Робити було нічого, залишалося змиритися, втішаючи себе тим, що це все одно ненадовго — поки не знайду спосіб довести, що моє місце насправді в Академії вищої магії. Тож тяжко видихнувши, я поправила окуляри у чорній оправі і попрямувала шукати студентську їдальню. Тому що особиста журба особистою журбою, а їсти все одно хочеться.

Приблизно за півгодини мої пошуки мали успіх. І… як не дивно, я потрапила в результаті однозначно не в п'ятизірковий ресторан!

Згадавши з ностальгією смаколики, які для мене вдома готувала золоторука мама, я пройшла в непривабливе, сто років не ремонтоване просторе приміщення з хиткими столиками. І взявши тацю, з побоюванням наблизилася до вітрин з тим, що позиціонувалося місцевими як їжа. Хоча за фактом більше нагадувало десятки різновидів клейстера!

О боги, та що тут такого вибрати, щоб не отруїтися?

— Он те рагу цілком їстівне, — раптово почула я прямо над своїм вухом чоловічий голос, в якому грали цинічні, злегка гордовиті нотки. — Це, звичайно, не куховарство з ресторанчиків на Королівській вулиці в столиці, але цілком стерпно.

Ледве не впустивши від несподіванки тацю, я обернулася і побачила поруч із собою, буквально впритул, високого симпатичного хлопця. З коротким темним волоссям, нахабними сірими очима та усмішкою, ніби створеною вищими силами з єдиною метою: дратувати. Що дивно, одягнений цей тип був дуже добре. Занадто добре для середньостатистичного студента академії для невдах.

— І звідки ж такі знання кулінарії знаменитих столичних ресторанчиків? — буркнула я…  і подумавши, все ж прихопила те рагу.

— Та я звідти, — хмикнувши, підморгнув хлопець.

— Звідти? В сенсі…

— Зі Старфорду, — підтвердив він.

— Залиш цю локшину для якоїсь іншої першокурсниці, — пирхнула я, задерши носа. І прихопивши компот, ніби непоганий на вигляд і на запах, попрямувала до найближчого вільного столика.

— Отже, я не помилився, ти справді з новеньких, а не просто не зустрічалася мені за минулий рік, — констатував хлопець, і собі взявши те саме рагу. А до нього — мисочку салату зі свіжих овочів. — І так, щоб ти знала, я справді зі Старфорду.

— В такому разі, що ж столичний хлопчик забув ТУТ? — Я закотила очі, опускаючись на стілець…  і полегшено видихнула, коли він піді мною не зламався.

— Лише отримую освіту, яка буде корисна у сімейному бізнесі, — він знизав плечима, як не дивно, сівши поруч. — Мій батько тримає компанію, яка займається ландшафтним дизайном та доглядом за газонами клієнтів преміум-класу. Тому коли я закінчив старшу магічну школу — подав документи сюди, і ледве вискочив із порталу рік тому — у перших рядах помчав до приймальної комісії, поки були вільні місця на «менеджер з газонів».

— Я дивлюся, садівничий факультет просто обожнює пхати слово «менеджер» у назву своїх спеціальностей? — саркастично кинула я.

— Так, є таке, — реготнув хлопець.

— І чим займаються «менеджери» у твоєму випадку? Забирають із газонів собачі купки за допомогою магії?

— Розробляють особливі дизайни газонів і клумб, неможливі без використання магії, здійснюють за ними магічний догляд, забезпечують зростання унікальних декоративних рослин, роблять так, щоб клумби цвіли і шикарно виглядали в будь-яку пору року, захищають їх від шкідників і таке інше. З останнім, щоправда, більше мають справу менеджери з дезооцидації, але по основним проблемним моментам ми й самі можемо знайти рішення, — з усмішкою повідомив цей нахаба, не приховуючи того, що знущається з моєї спроби знущатися з нього.

— Ну молодець, радуйся, що ти такий важливий фахівець, — пробурчала я, колупаючи виделкою рагу. — Хоча я все одно не вірю в те, що хтось ось так добровільно, живучи у столиці, вирішив подавати документи сюди, а не просто прилетів до академії для невдах, бо ні в який інший ВНЗ не взяли

— О, то наша леді-злюка просто сердиться, бо її, виявляється, нікуди більше не взяли? — глузливо простягнув він.

— Іди ти! — я сердито гаркнула. — Щоб ти знав, я набрала прохідний бал до Академії вищої магії і подавала документи туди!

— Тільки зараз ти не в Академії вищої магії. Чи не помітила?

— Ще раз: іди ти! — я знову завелася, відчуваючи, як розболілася болюча мозоль, що іще не загоїлася. — Це все — просто помилка!

— Помилка?

— Розподільний портал щось наплутав, і до Академії вищої магії замість мене відправили іншу дівчину з таким самим ім'ям. Тільки розбиратися з цією проблемою ніхто не захотів, все залишили як є. І тепер там замість мене вчиться інша Аманда Левінгтон.

— Треба ж, підозріло, — задумався хлопець, почухавши гостре підборіддя. — Якщо ти, Амандо, кажеш правду…