Частина 1 Італійська метушня

Моє прекрасне життя в Україні закінчилось двадцять четвертого лютого, коли я, з чашечкою кави, на балконі, почув вибухи і побачив дим в стороні Чорного моря. Подумав, що за дивні люди вирішили феєрверки запускати о п’ятій ранку. Але, побачивши останні новини, з мого молодого ока покотилась сльоза. На мій рідний край надумали напасти?! Ну я вам покажу!

Мій гнів хотіла затушити моя донька, вона планувала мене забрати до Італії, до моєї дружини. Я рвався захищати країну, не поїду й годі! Силою запхали в машину. Тримали мене і за руки, і за ноги, але серце втримати не могли, воно рвалось назад, до Україноньки.

Прибув до Італії у середу. Мені так сильно з дороги хотілося борщику із салом та цибулькою. А мене нагодували якимись спагеті. А зустріли, ніби кожен день бачили. Не так я собі все це уявляв.

Ми приїхали під вечір, нічого цікавого не відбулось. Лиш серденько боліло за Батьківщину.

Мої будні в Італії, не враховуючи день приїзду, проходили дуже різноманітно…

Я встав о п’ятій, поснідав, погуляв з онуками, пообідав, поспав, повечеряв і пішов спати.

  Знов я  встав о п’ятій, поснідав, погуляв з онуками, пообідав, поспав, повечеряв і пішов спати.  

Знов встав о п’ятій, поснідав, погуляв з онуками, пообідав, поспав, повечеряв і пішов спати.

На ранок, у неділю, я дізнався, що онуки йдуть на уроки італійської. Зрадів цій новині, бо міг втілювати в життя свої навіжені плани. Також, чомусь, сьогодні я прокинувся о сьомій, здивувався, а потім зрозумів, що проспав половину свого життя. Я встав і вирішив перевдягнутись, сьогодні хотів виглядати як італієць. Вдягнув білі штани та сорочку в синю клітинку, підійшов до дзеркала, покрутився, мій стиль мене цілком влаштовував. Я пішов на кухню й вже за традицією заварив кави. Ах цей запах італійської кави… Зробив бутерброди. Майонез та мій напій, після сніданку, залишились на вусах, я пішов умиватись. Чомусь, в мою голову прийшла цікава ідея. Я закрутив свої вуса наверх. Так ось, уявіть собі картину - елегантний, молодий, підтянутий чоловік, ще й з такими вусами, виходить з ванної кімнати. Але раптом, з іншої кімнати, виходить моя дочка, із серйозним поглядом помішуючи каву ложечкою, дивиться на мене прекрасного. Вона починає сміятись, я, для того щоб щось сказати, різко видихаю, й у мене так само різко з’являється пузо, від такої швидкості ґудзик відлітає у склянку моєї доньки, яка вже від сміху вилила всю каву. Я вирішив забрати у неї склянку, поки не розлила все на підлогу, випив напій і знайшов на дні ґудзик, дуже зрадів, бо він не потрапив у мій шлунок. Далі, гордо я пішов шукати нитки, щоб пришити його на місце. Але ґудзик висів не так як інші, мене, звісно ж, все задовольняло, а мою доньку Наталку – ні. Тому вирішив утекти від неї та її швабри, якою вона вбирала свої кавові калюжі. Вже коли був на вулиці, я зрозумів, що забув майже все зробити для виходу у світ, навіть вбутися. Я непомітно зайшов назад у дім, надушився, потім зрозумів, що це були парфуми Наташі, ну що поробиш, вбувся, взяв барсетку і пішов на прогулянку. Десь о десятій, я вирішив подзвонити родичам з України, з ними було все добре і я заспокоївся. Далі пішов у парк, дивився на природу, знов засумував, вирішив знайти пригод.

В парку продавали морозиво, побачив шлях до цих пригод, попрошу помітити, це були саме пригоди, а не проблеми. Я небельмесив італійською, але хотів добитись від продавця шоколадного пломбіру. Він щось спитав, навіть не знаю що, якесь «ке тіпо ді челято воі». Я показував рукою фігуру ріжка, а іншою шарик морозива, моя сумка була коричневою, і я показав на неї. Цей італієць щось почав кричати, до мене дійшло що він знає мову жестів, перелякався, ще дужче за мене налякався продавець морозива. Я був впевнений, що щось сказав не те й накивав п’ятами з того місця. Продавець довго щось кричав у слід, але я вже був на іншому кінці парку. Пригоди я знайшов і можна було спокійно повертатись додому. Повертався доволі довго, бо довелося обходити парк, щоб не натрапити на того Антоніо.

Вдома були мої онуки. Весь день, який ще чекав на мене попереду, я провів з моїми рідними.

Наступного дня, вже за звичкою, прокинувся о п’ятій, заварив моєї улюбленої кави й вийшов на балкон. Було тихо, я насолоджувався тишиною, яку сам же псував сьорбанням кави. Вона знов залишалась на моїх вусах і я витирав її рукавом білої свити, яку, через це, доводилось кожен день прати. Аж до сьомої ранку дивився телевізор, там балакали щось не по нашому, я їх не розумів. О сьомій же, прийшли мої онуки та донька снідати, а я вирішив, що пора прогулятись. Вдягнув учорашній одяг, взяв із собою шість євро, не забув про телефон, подивився на себе в дзеркало, ну красень, їй-Богу. Я пішов у магазин, бо вчора мені так і не вдалося купити морозива.

Зайшов у якийсь невеликий магазин продуктів і знайшов там свою ціль, але шоколадного морозива не було, тому пішов в інший магазин. Насправді ж, іншого я не знав, але дуже хотів знайти. Довго йшов вулицями й усе ж, знайшов мою другу ціль, там було шоколадне морозиво, я взяв його й пішов до каси. Тітонька на касі знов не балакала на моїй мові й скільки я повинен заплатити я не знав, повернувся до стенду з морозивом і знайшов ціну 2 євро. Нарешті заплатив за моє прекрасне морозиво й пішов знов невідомо куди, ласувати своєю довгоочікуваною здобиччю. Брів довго, якимось чином, опинився біля мого місця жительства. Не знав, що мені робити вдома й вирішив щось приготувати. На цьому тижні я був справжнім італійцем, тому вирішив приготувати піцу.

Замісивши тісто, я почав нарізати ковбасу, сир, помідори, перець та цибулю. Знайшов у холодильнику кетчуп і майонез, уявив собі картинку своєї піци й почав готувати. Я розстелив тісто на пательні й прийнявся накладати начинку,  поставив сковороду в духовку й щоб не вмерти від запаху смачної піци, вийшов на вулицю, там стояло крісло-качалка і я всівся туди й насолоджувався природою…