Memoria non ardet

ПІСЛЯМОВА

Цей текст починався не з прологу. А з запитання.

Що, якщо реальність — це зошит? А пам’ять — чорнило, яким він написаний?

«Memoria non ardet» — це не лише про Майстриню, Воланда, Ієшуа, Булгакова, чи архіви. Це про кожного, хто хоч раз озирнувся назад — і побачив не ностальгію, а борг.

Це роман про тих, хто відмовився забувати. Хто замість зручної тиші — відкрив власний архів. Хто, маючи право мовчати, сказав: «Я ще не все сказав».

Це історія про країну, яка відмовилась приймати звіт за минуле, написане не нею. І про світ, який дізнався, що час може бути не лінійним — а петельним. І кожна петля — це ілюзія другого шансу.

Якщо ви прочитали цей текст до кінця — ви вже частина його архіву. А отже, відповідальні. Як усі, хто пам’ятає.

Бо пам’ять, навіть коли горить — зберігає зміст. А іноді — саме через це.

І так, рукописи не горять.

Руда Бестія

Подобається

#407 в Фантастика
#50 в Антиутопія
#281 в Містика/Жахи

У тексті є: постбулгаківський реалізм, з філософською іронією, геополітичною драмою та абсурдом

Відредаговано: 06.12.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись