ГЛАВА XXII.

У якій дати на календарі починають жити своїм життям

Агенція ТОВ  "Трансцендентальність плюс" жила своїм звичним офісним життям: клавіатурний дзвін, шурхотіння папок, запах розчинної кави й роздратованого дедлайну. Квітень пах не весною, а щомісячною звітністю.

Майстриня сиділа за своїм столом. Перед нею — календар бухгалтерський. Не модний, не з котиками, а той, де важливе тільки одне: строки подачі. І саме на 20 квітня стояло товсте червоне кільце, намальоване її рукою тиждень тому.

— Дата подання звітності за березень, — пробурмотіла вона. — Ну як же інакше.

Але сьогодні це коло світилось. Ледь-ледь. Як щось, що набрало ваги не лише в державній системі, а й у чомусь вищому.

Поруч лежав інший календар — старий, паперовий. Там, під пальцем, який випадково ліг саме на цю точку, було 19 квітня — останній день Песаху. А надрукована вгорі фраза, яку вона раніше не помічала, виглядала як пророцтво:

«Після виходу — вибір.»

Оповідач:

— У світі, де час — валюта, а дати — квитанції, іноді вони сходяться так, що бухгалтерія починає пахнути одкровенням.

Тіні в офісі змінились. Не темніли. Просто — змінились. Наче кожна лампа на стелі стала трохи старішою. І раптом у кінці коридору, біля шафи з архівами, вона побачила його.

Булгаков. У пальті, з капелюхом, що злегка пилюжився реальністю. Він стояв між шафами, наче сам був частиною архіву.

— Ви ж розумієте, — мовив він тихо, — що ці дати не збіглися просто так.

— Здається, — відповіла вона. — Але я не встигаю. Тут дедлайни. Таблиці. Ще й цей ПДВ.

— Ви ніколи не встигнете. Ніхто не встигає. Але треба писати так, ніби встигнете. І не тому, що це правильно. А тому, що це — єдиний спосіб відчути, що час тебе ще слухає.

Він пройшов уздовж рядів шаф, торкаючись одного з файлів, потім іншого. Кожен із них ледь здригався, наче впізнавав руку. Десь у глибині зашурхотіла стара скріпка, ніби щось погодилось мовчки.

— У вас гарний стиль, — додав він. — Нагадує мені когось. Колись.

— Чому ви тут? — спитала вона.

— Бо коли ці дні стоять у правильній, вічній послідовності — приходять не лише пророки. Приходять ті, хто не встиг. Я… — він зупинився біля її столу, глянув на монітор із формою звіту. — Я все ще хочу прочитати фінал. Але не мій. Ваш.

За вікном хмари відступили, але світло не стало теплішим. Це було світло, в якому видно зайве.

Майстриня відкрила нову вкладку. Не в програмі. В зошиті. Той лежав у шухляді. Вона записала:

«20 квітня. Звітність. І відплата. Однаковий принцип: все має бути підтверджено.»

Булгаков кивнув. Зник — не театрально, а як хтось, хто просто вийшов за двері, що не скриплять. І за ним — пил, як тінь правди, яку не встигли внести в реєстр.

На її екрані з'явилось нове сповіщення:

"Система виявила збіг між подіями та історією. Рекомендовано: діяти."

Оповідач:

— Коли календар починає говорити, бухгалтерія стає пророцтвом. І навіть формула ПДВ стає абревіатурою для Песах-Доля-Великдень. І якщо ви дочитались до цього моменту — ваш дедлайн теж наближається. Звітність — не про цифри. Вона — про сліди.