2 розділ

Я повільно та зі страхом підняла очі. Це були не батьки. Це був достатньо високий, мускулистий чоловік, він мав руде волосся, та…. ці карі очі, випромінюючі небезпеку. 
— Ти попала.— сказала я сама до себе. На що чоловік тільки посміхнувся.
 Він підійшов до мене, і підняв за комір блузки. Так, потрібно щось робити, ти ж не можеш просто так це залишити, і не пручатись. Правда ж, Мел? Правда? Незнайомець з легкістю підняв  мене на рівень своїх очей. Згадавши деякі прийоми з фільмів я попробувала його вдарити по полиці, але він уникнув удару схопивши мою руку. Він перевів на мене свій шалений погляд. І майже кричучи спитав:
— Стеймунд?
 Я здивувалася, звідки йому відомо моє прізвище? І що ж робити? Збрехати? Він здається небезпечним. Напевно це буде найкраще рішення в цій неоднозначній ситуації. 
— Ні. Хто ви?— мене почало трясти від страху.
 Чоловік грубо кинув мене на землю, розвернувся і пішов. Тільки коли він був майже біля дверей він сказав:
— Не твоє діло.
 Мене аж пересмикнуло від його не приємного голосу. Хто він? Я почала підніматись, і відчула біль в бедрі. Ставши на ноги, я підняла кінчик блузки, щоб подивитись що там. Я жахнулась. Там почав утворюватися величезний синець. Я почула крики, які лунали з низу.
— Як він це зробив!— кричав чоловічий голос. В ньому я впізнала тата.
Я забула про забій. І швидко опустила кусок тканини, та побігла на низ. Ще на початку сходів я побачила рідних, і видихнула з полегшенням. Чужинець їм нічого не зробив. Хоч щось добре. 
— Я не знаю.— з безнадією сказала мама.
—Але….  я не розумію що з бар’єром… Як він пройшов?— мовила бабуся.
 
 Про що вони говорять? Спитаюся у них на пряму. Набридло.
— Бар’єр? Може нарешті поясните? 
— Мел?— вони явно не очікували від мене такого напору.   
 Зазвичай дівчинка, якій можна було сказати щоб вона йшла в кімнату, і більше не питала, яка завжди їх слухала - виросла. Вона більше не збирається мовчати. Не збирається мовчки задаватись питанням: чому? Вона питає прямо. І відповідь: тому що, її не задовільняє. В очах бабусі я побачила повагу. Вона завжди мене підтримувала. Старенька легенько мені посміхнулась, і розвернулась до пари. І з гордістю їм сказала:
— Вона готова.
           ***
 Почалась злива. Уже пару хвилин я слухала її шум. Батьки стояли один на проти одного наче узгоджуючи якесь важливе решення. Я подивилась на бабусю, і зустрілась з її поглядом. В її очах читалося полегшення. Я не зрозуміла цієї емоції. Раптом вони перевели на мене погляд. Мама все ще дивилась на мене напруженим поглядом. Натомість  на татовому обличчі красувалась його фірмова усмішка. Така у нього виникала коли він хотів когось перевірити на міцність. Мені вона не подобалась, в дитинстві я любила спорити, і коли тато пропонував щось подібне, він так посміхався, я просто не могла відмовитись, я хотіла доказати йому що зможу. Хоч і знала що програю йшла на це. Тому потім часто була винна йому бажання. Я прищурила очі, і подивилась на нього. Його усмішка стала ще більшою. Я зрозуміла, що нічого від нього не доб’юся. Я видихнула і подивилась на маму. Вона перевела свій напружений погляд на бабусю. Стара видихнула, і знову подивилась на мене.
— Що ж…. У них не вистачає сміливості. Тоді прийдеться розказати мені. Присядьмо. 
 Ми пройшли в кухню, та сіли за стіл. Бабуся розпочала свою розповідь.
— Колись давно твій прадід гулявши по лісі знайшов там печеру, вийшовши з неї він повернувся зовсім іншою людиною. Коли він повернувся до дому через декілька днів прабабуся почала його розпитувати де він був, та він не промовивши ні слова пішов у дім. З часом вона почала помічати, що він ночами йде до тої печери. Вона вирішила прослідкувати за ним. Тихо йшовши за ним дісталась до того місця. Те що вона там побачила шокувало її. Там вона побачила двох магів в яких із рук виходило оранжеве світло, серед них був і її чоловік.
— Джордж!— крикнула вона його ім’я.
Троє чарівників помітивши її припинили чарувати.
— Розо? Що ти тут робиш?— кричав прадідусь.
— Може поясниш?— з розпачем відповіла жінка.

Так вона й дізналась про те, що коли він знайшов печеру там були малюнки на яких були зображені три постаті. Його руки почали світитись, а біля нього почали утворюватьсь дві фігури з пилу.
— Нарешті.— з задоволенням сказав перший чоловік з пилу. 
 Вони розповіли йому, про відьму Шальму, вона хоче створити закляття, яке дасть їй можливість мати владу над цілим світом. Для цього їй потрібно було промовити закляття разом із одним із великих магів над чистокровкою, та випити її кров. Вони уже декілька століть пробують її зловити. Та коли їм це майже вдалось вона перетворила їх на пил, і тільки обраний міг їх перетворити назад. І це був твій прадід. Разом ці троє перемогли багато нечисті, навіть змогли стати найкращими друзями. Їх звали Джордж, Міндіас та Юндер. Згодом народилась я. На деякий час Шальма пропала. Ми жили мирно. Я одружилась із твоїм дідусем. Він був сином одного мага, який міг чарувати тільки коли при ньому було спеціальне зілля. Згодом народився твій батько. Ми навчили його всьому, що знали самі.— бабуся перевела на нього погляд, та продовжила говорити.— Та одного дня Джордж та Міндіас дізнались, що їх товариш повівся на пропозицію відьми приєднатись до неї. Вони разом спробували викрасти мого сина. Адже він був чистокровкою. І їм це вдалося. На той момент твому татові було десять. На щастя моєму чоловікові, батькові та другу вдалось його врятувати, і змогти заблокувати сили відьми та колишнього друга. Але ціна була висока… вони всі померли через занадто сильне закляття. Міндіасу ж вдалось врятуватись, але його сили дуже сильно ослабли, згодом він помер. Зараз його внук залишається гарним другом сім’ї. Шальми не було видно до твого народження, та коли тобі було сім вона змогла відновити силу. Ми вирішили прикинутись звичайною сім’єю. Потім дізнались, що для обряду потрібна дівчина. Ми думали, якщо нічого тобі про це не розкажемо, то буде менше ймовірності, що вони дізнаються де ми. Але вони знайшли тебе. Цей чоловік, що приходив був одним з підопічних Шальми. 
 Я пробувала переварти інформацію, яку мені тільки що розказали. Так Меліссо, тобі зараз потрібно дізнатись як умога більше про цю ситуацію, а не сидіти в паніці та не розумінні.
— Про який бар’єр ви говорили?
 В очах батьків читалось здивування. Вони передбачали, що я буду збентежена та налякана, але аж не те, що я буду спокійна. Бабуся ж дивилась на мене з іще більшою гордістю. У тата на обличчі знову появилась усмішка.
— Цей бар’єр створила бабуся, для твоєї безпеки. Він достатньо сильний, і звичайний маг його забрати не міг. Крізь нього можуть пройти тільки наші родичі. Але цей чоловік… він зміг.— із нерозумінням говорила мама.
— Як…..?—тихо промовив батько.
 В кімнаті знову панувала тиша. Хм…. Дивно виходить. Вони сказали, що може пройти тільки хтось з родини. 
— Точно! Родина!— перебила мовчання я. На мене перевели три запитальні погляди.— Ви сказали, що може пройти тільки хтось із родини,…. можливо він один із нас, але не знає цього. І швидше за все не знає хто ми. Тому відьма з легкістю могла цим скористатись.— випалила я, чим знову здивувала батьків. 
— Чому ти думаєш, що він не знає хто ми?
—Коли він мене схопив, він запитався чи я Стеймунд.
— І… і що ж ти відповіла?
— Що це не я.
 Мама полегшено зітхнула.
— В цьому є доля правди.— сказала вона подивившись на тата, який в той момент щось активно обдумував.
— Так, правда.— сказав він.
— Тепер коли ти все знаєш, тобі потрібно тренуватись.— я легенько кивнула.
— Меліссо Стеймунд,— сказав тато, коли він так мене називав я розуміла, що розмова піде про щось серйозне, і важливе.— таблетки, які ти пила….. перестань це робити.— я запитально на нього поглянула. Він зітхнув.— Вони весь цей вони стримували твою силу. 
 Тихо Мел, зараз не час влаштовувати скандал. Батьки вичікуюче дивились на мене. Через пару секунд я заспокоїлась,  змусила себе втримати «POKER FACE» і легко кивнути. На що бабуся тільки посміхнулася і сказала:
— Я казала, що вона готова!
 В цей момент я справді дивувалась як після того, що зі мною сталось могла себе так спокійно поводити.