Розділ 37. Ритм Бунту.

  Минуло три дні після пробудження Тарвіана. Древній Ліс жив у тиші, сповнений напруги. Теона знала: світ угорі вже відчув їхній порив. Її пісня розірвала кордони, які здавалося, ніхто не здолає.

  Вночі до них приходили звуки - відлуння людських голосів, схожих на шепіт. Ті, хто жив під куполами міст, почали бачити сни - сни про дерева, про дощ, про кохання. І кожен сон народжував у серці маленьку іскру - та саму, яку влада тисячоліттями намагалася загасити.

  Тарвіан сидів біля вогнища й налаштовував свій меч. Метал тепер слухався його думок, бо був пов'язаний із кришталевим серцем. Кожен удар по лезу лунав мелодією - дзвінкою, живою, мов ритм майбутнього бою.

-Воно прийдуть, - сказав він тихо. - І цього разу нас не залишать живими. Теона стояла поруч, споглядаючи, як над лісом сходить бліде сонце.

-Ми не повинні тікати. Світ має почути нас, перш ніж нас знищать.

  Вона підняла арфу. Струни засяяли, немов сплетені з зоряного світла.

-Що ти робиш? - запитав він.

-Пробуджую тих, хто ще спить.

  Вона заграла.  І музика полетіла крізь небо, крізь тумани, крізь кристали та вежі летючих міст. Це була не просто Мелодія - це був поклик сердець. Вона говорила без слів: "Прокиньтеся. Ви живі."

  Вежі почали тремтіти. Люди, що жили в них, відчули дивний біль у грудях - біль від того, що серце знову б'ється. Хтось заплакав, хтось засміявся, хтось просто зупинив машину і вперше глянув на небо.

  А в той самий час у Палаці Сфери, у серці головного міста, спалахнула тривога.

-Джерело звуку зафіксоване, - пролунав голос із системи. - Імпульс пробудження поширюється.

-Знищити. Без попередження, - наказав Верховний Архітектор, людина без тіні й без обличчя.

  З неба рушили бронзові дракони - гібриди магії та машини. Їхні крила розрізали небо, і Тарвіан почув цей звук ще до того, як побачив їх.

-Вони вже тут, - прошепотів він. - То нехай почують нас усіх, - відповіла Теона.

  Вона продовжувала грати, навіть коли небо затягнулося темрявою. Музика піднімалася вище й вище, зливаючись із криками людей,які прокидалися від сну бездушності. А Тарвіан, тримаючи меч, встав поруч із Теоною. Його серце билося в ритм її арфі - разом, у такт музики, що ставала битвою.

  Коли перший бронзовий дракон злетів над деревами, Теона змінила ритм - він став швидшим, гучнішим, могутнішим. Її пісня пробуджувала землю: коріння дерев піднімалося, немов руки велетнів, обплутуючи чудовиськ. Тарвіан стрибнув угору, і його меч вибухнув сяйвом.

  Він більше не був людиною - тепер він був голосом кришталевого серця, живим відлунням її музики. Кожен його рух був частиною пісні. І коли меч розсік крило дракона, світ почув Гармонію - звуковий шторм, який змінював усе, до чого торкався.

  Люди у містах угорі впали на коліна - не від страху, а від дивного почуття... радості. Бо в їхніх серцях уперше за віки лунала музика.

  Коли останній дракон упав, небо розкрилося. Теона стояла серед тиші, і з її очей текли сльози - не від смутку, а від надії.

-Вони чують нас, Тарвіане, - сказала Теона.

-Навіть ті, кого ми не знаємо.

  Він обійняв її, і в його грудях кришталеве серце билося в ритм, схожий на пісню перемоги.

  А над ними, високо в небі, світилося сяйво - це були зорі, що вперше за багато століть знову співали разом із людьми.