✨Розділ 31.✨ Мелодія Майбутнього.✨

  Осінь поступово змінювалася зимою. Місто загравало новими відтінками - криги на калюжах,яка відбивала світло ліхтарів, а сніг тихо покривав вулиці. 

  Але для Елісії та Кайлара час здавався іншою реальністю. Їхня Музика тепер жила не лише в нотах, а й в Серцях людей, яких вона торкалася. 

-Ти чуєш? - запитала Елісія, коли вони проходили повз невелику площу, де грали діти. Їхній сміх змішувався з ледь чутним відлунням їхньої Мелодії. 

-Так, - кивнув Кайлар. - Вона поширюється. І кожна нова душа додає щось своє. 

  Вони зупинилися перед школою мистецтв, де почалися заняття для дітей з Музики. 

  Погляд Кайлара потемнів. Кайлар тихо промовив: 

-Ти знаєш, що ця Мелодія не просто красива. Вона небезпечна. Його слова змусили Елісію здригнутися. Але водночас вона відчула: саме цього випробування вона чекала все життя. 

  Кайлар довго дивився на свої долоні, а тоді промовив: Є речі, які важко пояснити. Ти маєш знати: ця Мелодія не народилася просто так. Вона завжди знаходить двох людей, чиї Серця здатні її витримати. Але разом із нею приходять і випробування. Елісія відчула, як холод пробіг по спині. 

-І що це означає? 

  Кайлар підвів очі. Його голос був тихим, але сповненим болю. 

-Коли я вперше почув, цю Мелодію... я був не сам. У мене була дівчина. Ми створювали її разом. І вона... не витримала. 

 Елісія затамувала подих. 

-Що з нею сталося? 

-Вона зникла, Кайлар стискав кулаки. - Просто одного дня перестала приходити на репетиції, на зустрічі... залишила лише обірваний зошит з нотами. Я шукав її, але марно. Я вважаю, що ця Мелодія - прокляття. Ця Музика може зруйнувати наше життя, вона небезпечна. Тоді Елісія вперше злякалася не за себе. Вона боялася за нього - Кайлара. 

-Коли Музика народжується у двох Серцях одночасно - це вже не просто Мистецтво. Це доля І доля завжди випробовує. - Ця Музика змінить усе. Тебе. Мене. Нас. 

  Її Серце калатало, мов пташка в долонях. Вона не знала, що відповісти. У її голові звучали слова пісні, якої ще не існувало, але яку вже писала їхня душа. Вони рушили далі мовчки, але це мовчання не було важким. Воно співало за них. 

  Елісія поклала руку на плече Кайлара.

-Дозволь... я спробую співати. Він кивнув. І перші слова народилися самі. Голос Елісії тремтів, але в кожній ноті було стільки щирості, що навіть старі стіни ніби ожили. Вони дивилися одне на одного так, ніби щойно доторкнулися до чогось святого. 

-Це... було наче сон, - прошепотіла вона. 

-Це була правда, - відповів він. У цю мить Елісія зрозуміла: її мрії більше не належать лише їй. Вони відтепер сплетені з його. 

  Ніч розсипала зорі над містом, а в  Елісії ще лунав відгомін їхньої спільної Мелодії, в неї було відчуття ніби весь світ перевернувся. Але водночас у душі зародився страх - наче за цією Музикою стояло щось більше, ніж просто випадкова зустріч. 

  Її передчуття не обдурило.

  Ніч була незвично тиха. Навіть зорі над Етеряєю світили тьмяніше, ніби передували розрив, який от - от станеться. Кайлар стояв посеред Світло лісу, де дерева співали давні мелодії магії, а Елісія - стояла навпроти нього, тримаючи в руках свій сяючий посох.

  Її погляд був рішучим, але в глибині очей тремтіла біль.

-Елісіє... що ти робиш? - голос Кайлара зривався, хоча він намагався триматися.

  Вона вдихнула аромат холодного лісу, змусила себе не відводити очей.

-Я йду, Кайларе.

-Куди?! Навіщо?!

-Куди, куди мене кличе моя сила, - відповіла Елісія.

  Вона простягнула долоню - і в повітрі спалахнула срібна руна. Ліс затремтів, наче реагуючи на стародавню магію, яку вона пробуджувала.

  Причина, про яку вона мовчала 

-Я не могла тобі сказати раніше, - продовжила Елісія тихо. - Але моє серце... моє життя пов'язані з Пророцтвом Сяйва. Я не маю права залишатися поруч із тобою, - сказала вона.

-Ми маєш право на себе, не тільки на те, що пророкують старі духи! - вигукнув Кайлар.

-Ні, - заперечила Елісія.

  Її голос був сумним, але твердим, наче лезо ельфійського клинка.

-Якщо я залишуся... тіньовий Демон,що переслідує наш світ, знайде тебе через мене. Ти станеш його метою. Я не дозволю, щоб ти загинув через мене.

  Вітер раптом посилився, здіймаючи навколо Елісії вихор сяючих пелюсток - її магія відповіла її емоціям.

  Останнє зізнання 

-То ось і все? - Кайлар ступив до неї. - Ти просто підеш?

-Я завжди берегтиму тебе у своєму серці. Ці слова ледь зірвалися з її губ.

-Але шлях Жриці Звуку, останньої доньки древнього лісу - самотній. І якщо я залишуся... я стану твоєю слабкістю. А цього я не переживу.

  Елісія торкнулася його щоки, й від її доторку по шкірі пробігли іскри.

-Прощавай, Кайларе.

-Не кажи "прощавай"...

-Тоді слухай інше:

  "Ми зустрінемось, коли зорі знову стануть у Пелену Долі."  Так каже пророцтво.

  Мить відходу 

  Вона зробила крок назад. Промінь срібного світла розгорнувся за її спиною - портал, зітканий із чистої магії. Його краї мерехтіли, мов крила світлячків.

  Кайлар простягнув руку, та вітер від порталу відкинув його назад. Елісія ще раз подивилася на нього - так, ніби хотіла запам'ятати кожну рису його обличчя.

-Я завжди любитиму тебе, - це були її останні слова.

  Вона ступила у світіння - і зникла. Портал замкнувся, і ліс занурився у тишу, яка різала глибше, ніж будь - яке закляття.