Глава 10

Юн стояла на узліссі, спостерігаючи за тим, як сонце повільно спускалося за горизонт, забарвлюючи небо у відтінки помаранчевого і червоного. Її серце билося гучніше, ніж зазвичай. Кожен наступний крок, кожне рішення приводили її ближче до фіналу цієї довгої і болісної подорожі. І тепер, на порозі вирішальної зустрічі, їй здавалося, що весь світ стискається в одну точку – в неї саму.

Вона подумки прокручувала слова Лі Сана, який залишив їх того дня у хижі з величезною таємницею. Він не дав конкретних відповідей, лише заглибився у загадки, як завжди. Але одна річ була очевидною – магія, яка жила в ній, мала значно більшу силу, ніж вона могла собі уявити. Це не просто дар, а щось древнє, забуте, і тепер настав час, щоб вона це розкрила.

Юн глибоко вдихнула, намагаючись зібрати думки, коли позаду почулися кроки. Вона озирнулася й побачила Техьона, який неквапливо наближався до неї. Його обличчя було серйозним, але водночас спокійним, як завжди. З кожним їхнім кроком він був поруч, його підтримка стала для неї якорем серед бурхливих подій. Однак, тепер, коли все наближалося до завершення, між ними з’явилася якась тиха напруга, невидима нитка нерозказаних слів.

— Все готово? — запитала вона, ледь не пошепки, коли він підійшов ближче.

— Так, — коротко відповів Техьон, зупинившись поряд із нею. Він поглянув на захід сонця, його погляд був серйозним, наче він бачив щось більше, ніж просто небо. — Чонгук закінчує приготування. Лі Сан сказав, що ритуал має відбутися саме на заході.

Юн кивнула, відчуваючи, як всередині неї зростає тривога. Вона знала, що від цього ритуалу залежить усе – не тільки її майбутнє, але й доля тих, хто поруч. Вона не могла допустити помилок, але водночас страх перед невідомим стискав її серце. Як тільки ритуал почнеться, вони більше не зможуть повернутися.

— Ти готова? — тихо запитав Техьон, перевівши на неї погляд.

Його очі були наповнені турботою і прихованим страхом. Він теж хвилювався, навіть якщо старався цього не показувати. Юн дивилася на нього, намагаючись знайти відповідь. Вона відчувала, як їхній зв'язок ставав міцнішим з кожною хвилиною, але одночасно усвідомлювала, що це випробування змінить їх обох назавжди.

— Я… не знаю, — чесно зізналася вона, відчуваючи, як її голос тремтить. — Я не знаю, чого чекати. І… боюся, що може статися щось, чого ми не зможемо контролювати.

Техьон кивнув, не знімаючи з неї погляду. Його рука потягнулася до її, і він м'яко стиснув її пальці. Це був жест підтримки, на який вона так потребувала.

— Ми пройшли через багато разом, — тихо сказав він. — І зараз важливо тільки одне – ми разом, і ти не одна. Ми впораємося з цим, незалежно від того, що станеться.

Ці слова були саме тим, що Юн потрібно було почути. Вона зібралася з духом і відчула, як тривога трохи відступила. Від Техьона йшла тиха сила, і вона зрозуміла, що саме це допомогло їй вистояти у всіх випробуваннях. Його присутність стала для неї тією підтримкою, яка не давала їй зламатися.

— Дякую, — прошепотіла вона, дивлячись йому в очі.

Вони стояли так кілька секунд, сповнених невимовної близькості і розуміння. Але це був лише початок. Завтра – ритуал, і вони повинні бути готові до всього.

Victoria, [07.10.2024 20:43]
Юн і Техьон стояли пліч-о-пліч, коли до них наблизився Чонгук. Його обличчя було напруженим, злегка затіненим невизначеністю, яку він намагався приховати за маскою рішучості. Він зупинився перед ними, його погляд швидко ковзнув від Юн до Техьона.

— Все готово, — сказав Чонгук. Його голос був низьким, але впевненим. — Лі Сан чекає нас біля річки. Він каже, що ми маємо почати, як тільки сонце зникне за обрієм.

Юн кивнула, вдихнувши повітря, наповнене вечірньою прохолодою і відлунням лісових звуків. Її серце калатало, немовби вона стояла на краю прірви. З кожною хвилиною тягар того, що їх очікує, ставав усе важчим. Вона перевела погляд на Чонгука, відчуваючи ту ж тривогу, яку бачила на його обличчі.

— Ти впевнений, що ми готові до цього? — запитала Юн, намагаючись утримати голос рівним.

Чонгук зітхнув, злегка стиснувши щелепи.

— Ми повинні бути готові. Немає іншого шляху. Ми не можемо відступити зараз, коли зайшли так далеко, — сказав він, і в його словах відчувалася твердість, але і тінь страху, якої він не міг приховати.

Юн вдивлялася в його очі, шукаючи в них відповідь на свої власні побоювання. Вона знала, що вони всі бояться. Навіть Техьон, який завжди виглядав таким непохитним, мав свої страхи. Але єдиний шлях для них – вперед. Вони не могли зупинитися зараз, коли правду залишалося розкрити зовсім поруч.

— Лі Сан сказав щось ще? — запитала вона, обережно вибираючи слова.

Чонгук на мить замислився, а потім його очі блиснули якоюсь невідомою рішучістю.

— Він сказав, що магія, яку ми будемо використовувати, вимагає повної віддачі. Якщо хтось із нас не готовий, то ризикує все зруйнувати. У нас не буде другого шансу.

Ці слова змусили Юн відчути, як холод пробіг по її шкірі. Вона давно відчувала, що їхній шлях приведе їх до чогось такого, де магія і доля перетинаються в одному точному моменті. Але тепер ця реальність набула конкретної форми. Від їхніх дій залежало не лише їхнє життя, але й доля світу, який вони намагалися врятувати.

Техьон мовчки стояв поруч, спостерігаючи за обміном словами між Юн і Чонгуком. Його рука залишалася в Юн, його пальці міцно тримали її, наче він не хотів відпускати її навіть на мить. І це дало їй силу.

— Ми готові, — впевнено сказала Юн, зустрівшись поглядом з Техьоном і Чонгуком. — Ми зробимо це разом.

Техьон кивнув, його обличчя набуло рішучого виразу.

— Ми разом, — повторив він, і його слова лунали, наче обіцянка. Обіцянка, яку вони всі збиралися виконати, попри всі страхи.

Чонгук мовчки кивнув у відповідь, його погляд залишився на Юн трохи довше, ніж зазвичай. Він знав, що цей момент вирішальний. Усі вони це знали.