Розділ 10

Після наради з радниками в будинку запанувала напружена тиша. Всі вони знали, що відтепер ситуація змінюється, і кожен з них мав діяти з урахуванням нової динаміки влади. Я відчувала їхні погляди на собі, хоча кожен намагався поводитися стримано. Це була перша битва, яку я мала виграти — не з ворогами, а з власним кланом. 

Коли я залишила залу, Антоніо підійшов до мене.

— Ти справила сильне враження, Елізо. Але це тільки початок, — сказав він, його голос був спокійним, але я відчувала за цими словами приховану напругу.

— Я знаю. Найважливіше — це дії. Вони повинні побачити, що я здатна впоратися з цією відповідальністю. І зараз ми маємо почати діяти, — відповіла я, дивлячись йому просто в очі.

— Так, але перш за все тобі потрібно зрозуміти, кому можна довіряти, а кому ні. Багато хто може виявитися не таким, як здається.

Я кивнула, розуміючи глибину його слів. У світі, де змови й інтриги були частиною життя, найнебезпечнішими могли стати ті, хто поруч. Ми домовилися, що вже завтра розпочнемо підготовку до наших наступних кроків — вирішення конфлікту з Рібейро та зміцнення внутрішніх позицій клану. Але для початку потрібно було зробити одну річ.

***

Наступного дня я стояла на вулиці перед дверима лікарні, куди вчора забрали батька. Серце калатало від хвилювання і страху — операція була критичною, і результати мали визначити не лише його долю, а й майбутнє всього нашого роду.

Я увійшла до лікарні, і медсестра, впізнавши мене, відразу провела до кабінету лікаря. Його обличчя було важким і виснаженим, наче операція відняла сили не тільки у батька, а й у нього самого.

— Операція пройшла успішно, але його стан залишається стабільно важким. Наступні кілька днів будуть критичними, — сказав лікар, вивчаючи мою реакцію.

Я полегшено зітхнула, але тривога не зникла. Розуміла, що навіть якщо батько виживе, його повернення до керівництва кланом більше не буде таким, як раніше. Це тепер мій тягар, і я мала прийняти це.

Коли я увійшла до палати, батько виглядав слабким, але його очі відкрилися, коли я підійшла. Його погляд був млявим, але все ще проникливим, і я відчула ту ж силу, яка завжди виходила від нього.

— Елізо… — його голос був ледь чутним, але я наблизилась до ліжка, щоб краще почути.

— Тату, ти справжній боєць. Операція пройшла добре, лікар сказав, що все під контролем.

Він слабко кивнув.

— Я бачу… ти готова. Я завжди вірив у тебе. Пам’ятай… вороги ближче, ніж ти думаєш. Довіряй своїм інстинктам. Не поспішай робити кроки.

Його слова проникли глибоко в мою свідомість. Я знала, що він мав рацію, але час не стояв на місці. Клани, які прагнули зруйнувати наш вплив, не чекатимуть, поки я зміцню своє становище. Я повинна діяти.

— Відпочивай, тату. Ти потрібен мені сильним, — я стиснула його руку, намагаючись передати всю свою підтримку, і він лише злегка посміхнувся.

***

Увечері того ж дня я повернулася до нашого маєтку, де вже чекали Антоніо та кілька ключових радників. Атмосфера була напруженою. Новини про операцію батька трохи заспокоїли їх, але вони знали, що навіть якщо він виживе, влада вже належить мені.

— Ми повинні діяти швидко. Рібейро не зупиниться на своїх інтригах. Чим довше ми будемо зволікати, тим більше він набиратиме сили, — сказав Маріо, старший радник, який уже почав підозрювати, що наша бездіяльність може коштувати нам влади.

— Я розумію, але не можна діяти поспіхом, — відповіла я. — Ми повинні знати все про наших ворогів, перш ніж зробити хід.

Антоніо переглянувся з іншими радниками.

— Я почав збирати інформацію про Рібейро та його найближче оточення. У нас є кілька агентів у його колах, але цього недостатньо. Нам потрібні точніші дані.

— Добре, продовжуй збирати інформацію. Нам потрібна повна картина, перш ніж ми зможемо завдати удару. А поки нам потрібно зміцнити внутрішні позиції. Як справи з нашими союзниками? — я повернулася до іншого радника.

— Сім'я Гарсія поки що залишається на нашому боці, але є тривожні сигнали, що інші іспанські клани спостерігають за тим, що відбувається. Якщо ми не покажемо їм нашу силу, вони можуть перекинутись до Рібейро.

— Я зрозуміла, — відповіла я, обмірковуючи ці слова. — Ми будемо діяти. Але спершу зосередимося на нашому клані та наших ресурсах. Якщо ми зможемо встояти проти тиску ззовні, тоді ворогам буде важче знайти слабкі місця.

Антоніо кивнув, і я відчула, що це тільки початок. Перші кроки вже зроблено, але попереду на мене чекало ще багато випробувань. Мій шлях тільки почався, і від кожного мого рішення залежала доля не лише моєї родини, а й всього, що ми збудували за ці роки.

Я встала зі свого місця, оглянула всіх присутніх і чітко вимовила:

— Ми не будемо чекати. Від сьогодні я беру ситуацію під свій контроль.