Розділ 9

Після слів Антоніо тиша залу очікування заповнила мене нестерпною вагою відповідальності. Здавалося, що кожен подих ставав важчим. Мій батько, все, чого він навчив мене — тепер це повинно стати фундаментом, на якому я вибудую своє майбутнє і майбутнє нашої родини.

Я провела рукою по обличчю, спробувавши заспокоїтися. Моє життя до цього моменту було під захистом — я знала, що у мене є батько, і він завжди допоможе. Але тепер цей захист руйнувався, і на мене навалювалися обставини, що вимагали прийняття рішень, від яких залежала не тільки моя доля, а й доля нашого клану.

Антоніо, схиливши голову, підвівся зі свого місця й наблизився до вікна. Світло, що пробивалося через штори, освітлювало його суворе обличчя. Він виглядав так, ніби знав щось більше, ніж казав, але не наважувався вимовити це вголос.

— Нам треба зустрітися з радниками, — тихо сказав він. — Ситуація в місті загострюється. Клани стають дедалі зухвалішими. Але перш ніж діяти, потрібно ухвалити рішення: чи будемо ми захищатися, чи нападати.

Я обмірковувала його слова. Рішення — це завжди відповідальність. Захист може здатися менш небезпечним, але в світі, де за мною полюють вороги, очікування може коштувати більше, ніж ризик. З іншого боку, наступ — це дія, що потребує рішучості, але й загрожує невідомими наслідками.

— Ми зустрінемось з радниками негайно, — рішуче відповіла я. — І тоді визначимо план. Але я хочу знати більше про наших ворогів. Хто зараз намагається захопити нашу владу? 

Антоніо повернувся до мене, його обличчя лишалося серйозним.

— Є кілька кланів, що об’єдналися проти нас, — пояснив він. — Вони довго чекали моменту, коли твій батько ослабне. Головна загроза зараз — це Рібейро. Їхній лідер, Мігель, завжди заздрив впливу вашої родини. Його амбіції виходять далеко за межі Португалії, він прагне створити новий союз з іспанськими кланами, що виступають проти Гарсія.

Ім’я Мігеля Рібейро не було для мене новим. Ще коли я була підлітком, я чула про його амбіції, але батько завжди ставив його на місце. Тепер, коли батько в лікарні, Рібейро намагався скористатися слабкістю нашої сім’ї.

— Нам треба показати йому, що ми не слабкі, — сказала я, відчуваючи, як тривога поступово перетворюється на рішучість. — Як тільки ми зберемо всіх радників, я хочу, щоб ти підготував досьє на Рібейро і його ключових союзників. Ми повинні знати кожен їхній крок. 

Антоніо кивнув, а я обернулася до вікна. Місто за ним, здавалося, вирувало подіями, про які я ще не знала. Моя роль у цьому світі змінювалася з кожною хвилиною. Я вже не була просто дочкою глави клану. Тепер я сама ставала головою, і кожен мій крок міг стати доленосним.

***

Того ж вечора я стояла на терасі нашого сімейного маєтку, дивлячись на горизонт, що розчинявся в сутінках. Усередині будинку зібралися радники — люди, які завжди були поруч із батьком. Вони знали правила гри, вони розуміли, як утримати владу. Але чи визнають вони мене? Чи підтримають?

— Ти готова? — тихий голос Антоніо вирвав мене з роздумів.

Я повернулася до нього, впевнившись у своїй відповіді:

— Так, я готова.

Ми зайшли всередину. У великій залі радники вже чекали на мене. Їхні обличчя були суворими, багато з них не приховували скепсису. Я знала, що більшість із них досі бачить у мені дівчинку, яку батько навчав тримати ножа за обіднім столом. Але часи змінилися, і тепер саме я повинна була приймати рішення.

Я сіла на місце, звідки мій батько зазвичай керував нарадами. Усі погляди зосередилися на мені. Глибоко вдихнувши, я почала говорити.

— Мій батько завжди був вашим лідером, — промовила я, тримаючи спокійний, але твердий тон. — Але зараз він не може керувати нами. І тепер цей обов’язок лежить на мені. Рібейро та інші клани хочуть скористатися нашою слабкістю, але ми не будемо відступати. Ми боротимемося.

Радники обмінялися поглядами. Дехто з них досі сумнівався, але в їхніх очах я вже бачила більше, ніж просту цікавість. Вони слухали мене.

— Я буду спиратися на кожного з вас. Разом ми переможемо наших ворогів і збережемо наш спадок.

Коли я закінчила, настала коротка тиша. Потім один із радників, старий і досвідчений чоловік на ім’я Маріо, підняв руку, привертаючи увагу.

— Я служив твоєму батькові багато років, — сказав він, і його голос був низьким і владним. — І я готовий підтримати тебе, Елізо. Але чи ти готова прийняти всі наслідки цієї війни?

Я поглянула йому в очі й чітко відповіла:

— Я готова на все, щоб захистити свою сім'ю.

Зала завмерла, але я відчувала, як поступово на мене звалюється нова роль. Я вже зробила свій вибір.

*****

Дорогі читачі!
 

Хочу щиро перепросити за тривалу відсутність оновлень. Останнім часом я працювала над тим, щоб налагодити процес і забезпечити регулярні виходи нових розділів. Ваша підтримка надзвичайно важлива для мене, і я прагну зробити цей процес максимально комфортним для вас ❤️❤️❤️