Розділ 8

Після приземлення в Порту я відразу вирушила до клініки, де знаходився батько. З кожним кроком тривога все сильніше огортала мене, але я знала, що повинна залишатися спокійною. Всі наші надії тепер залежали від моєї рішучості та підтримки.

Коли я увійшла до клініки, мене зустрів лікар. Високий чоловік середніх років, з проникливим поглядом і стриманою манерою поведінки, він запросив мене до свого кабінету. Не витрачаючи часу на формальності, він перейшов до суті:

— Ваш батько потребує термінової операції на серці. Його стан може швидко погіршитися без втручання. Нам необхідний ваш підпис, щоб розпочати процедуру.

Я підписала документи, намагаючись тримати себе в руках, хоча сльози пекли очі. Батько завжди був суворим і вимогливим, але я знала, що це все через його турботу про мене і нашу родину. Після цього я пішла до його палати.

Коли двері відчинилися, я побачила батька, оточеного медичним обладнанням. Його обличчя було блідим і виснаженим, але погляд залишався сильним і впевненим.

— Доню, — він промовив слабким голосом, коли я підійшла ближче. — Вибач мені за все. За те, що був суворим. Я просто хотів захистити тебе і підготувати до цього світу.

Я сіла поруч, взявши його руку в свої. Серце здавалося важким, але я намагалася триматися спокійно.

— Ти не винен, тато. Я розумію. Ти завжди хотів для мене найкращого.

Батько зітхнув і продовжив:

— Ситуація складна. Почалася війна між кланами в Португалії. Ми опинилися під загрозою, а тепер інші клани прагнуть захопити владу. Після мого потрапляння до лікарні, ситуація загострилася. Ми потребуємо тебе, Елізо. Ти повинна бути сильною.

Ці слова пробудили в мені нову хвилю рішучості. Я вже знала, що доведеться взяти на себе керівництво кланом, і цей момент настав. Я встала, дивлячись на батька з непохитною рішучістю.

— Я не підведу тебе, тато. Я захищу нашу родину.

Його очі світилися гордістю, коли він подякував мені. Цей момент став новим початком. Я знала, що на мене чекає важкий шлях, але була готова до всіх випробувань.

Перш ніж батька забрали на операцію, він дав мені останні настанови:

— Елізо, діятимеш обережно. Тримайся подалі від тих, кому не можна довіряти. Антоніо — наш найвірніший союзник, звертайся до нього за порадою. Візьми під контроль фінанси та безпеку. І пам'ятай про зв'язки з Іспанією. Гарсія можуть допомогти нам втримати владу.

Я уважно слухала кожне його слово, знаючи, що ці поради будуть вирішальними для нашого виживання. Коли лікар оголосив, що операційна готова, я стиснула батькову руку і пошепки запевнила:

— Все буде добре, тато.

Він лише кивнув, і його забрали до операційної. Я залишилася в залі очікування, повністю захоплена тривогою. Час тягнувся безкінечно. Рауль писав мені, але я не могла зосередитися на чомусь іншому, окрім цієї ситуації. Відкласти особисте життя зараз здавалося єдиним правильним рішенням.

Через деякий час до зали прийшов Антоніо. Його вигляд був змученим, але сповненим серйозності. Я підвелася і підійшла до нього, серце застигло від передчуття.

— Що сталося? — запитала я, намагаючись приховати страх у голосі.

Антоніо коротко пояснив: інші клани вирішили скористатися ситуацією. Вони розпочали погроми, щоб дестабілізувати наші позиції. Мета одна — захопити владу.

— Я готова, — сказала я. — Я зроблю все необхідне.

Антоніо сумно подивився на мене.

— Твій батько завжди вірив у тебе, Елізо. Ти повинна триматися.

Я стиснула кулаки, відчуваючи всю тяжкість ситуації. Моя сім'я, наша спадщина — все це залежало від моїх рішень. І я не мала права підвести їх.