Розділ 5

Рауль

Моє життя до знайомства з Елізою було наповнене адреналіном і ризиками, але також порожнечею. Народився і виріс у родині, де бізнес і влада були на першому місці. Батько був суворим і вимогливим, і я завжди намагався відповідати його очікуванням. Більшість свого часу я проводив в офісі, занурений у роботу, керуючи різними справами, включаючи легальний бізнес нашої родини та ті аспекти, які вимагали особливої обережності та сили.

Щодня я починав із перегляду звітів і фінансових документів. Відвідував зустрічі з партнерами, укладав угоди, контролював фінансові потоки. Офіс був сучасним, зі скляними стінами і видом на центр міста, але навіть цей шикарний інтер'єр не міг приховати сувору атмосферу, що панувала всередині. Батько контролював усе, і кожна помилка могла мати серйозні наслідки. Ми займалися інвестиціями, нерухомістю, і, звичайно, справами, про які не говорять відкрито.

Проте в душі я завжди шукав віддушину, щось, що дало б мені відчуття свободи. Мотоцикли стали моїм порятунком. Коли я сідав на свій Ducati Panigale V4 і відчував вітер у волоссі, то забував про всі проблеми і обов’язки. Це було моє особисте бунтарство, мій спосіб знайти себе у світі, де я був лише гвинтиком у великій машині.

Того вечора, коли я вперше побачив Елізу, все змінилося. Я зайшов у клуб "La Noche Estrella" разом із моїм другом Алехандро. Ми вирішили розслабитися після довгого робочого дня, відчути атмосферу нічного життя. Клуб був наповнений музикою, сміхом і святковим настроєм.

Мої очі одразу ж зупинилися на дівчині на сцені. Вона мала на собі прості джинси та обтягуючу майку, але виглядала так, ніби випромінювала світло. Її волосся було зібране у недбалий пучок, що підкреслював її природну красу. Її спів був неймовірний, ніколи нічого прекраснішого не чув, я просто залип на ній і не міг відвести погляду.Вона співала з такою пристрастю і відданістю, що я не міг відвести очей. Це була не просто пісня, а частинка її душі. Вона здається мене також помітила.

— Хто ця дівчина? — запитав я у Алехандро, не відводячи погляду від неї. — Вона така... неймовірна, — сказав я продовжуючи блукати полядом по її тілу та вивчати кожну емоцію.

— Не знаю, але раніше її тут точно не бачив, — відповів він, посміхаючись. — Підійди і дізнайся.

Після виступу я підійшов до неї, серце билося швидше.

— Привіт, я Рауль, а це мій друг Алехандро. Ви справді чудово виступили!— сказав я, намагаючись не видати свого хвилювання. 

Вона усміхнулася і навіть здається трохи почервоніла.

— Дякую, — відповіла вона.

Тут до нашої розмови підключилась її подруга

— Я ж казала їй, що вона має талант! Ти, мабуть, був тут лише для того, щоб нас побачити!

Ми почали розмовляти, і кожне її слово було для мене як ковток свіжого повітря. Вона розповідала про своє життя, але я відчував, що щось приховує. Я теж не міг розкрити їй правду про свій світ, але це не заважало мені захоплюватися нею все більше.

Наступного дня я не міг перестати думати про неї. Після закінчення робочого дня я вирішив подзвонити їй і запросити на побачення.

— Алло? — відповіла майже з перших секунд.

— Привіт, Елізо. Це Рауль. Ми познайомилися вчора ввечері.

— Привіт, Рауль. Я пам'ятаю тебе, — відповіла Еліза, здається вона усміхалась в цей час.

— Я думав про тебе весь день. Я знаю, що ти, напевно, дуже зайнята, але чи є у тебе плани на вечір? — сподіваюсь вона знайде для мене час, бо мені аж дуже хочеться ще раз побачити її.

— Вечір вільний, — сказала вона і я про себе видихнув.

— Чудово. Що скажеш про прогулянку нічним містом? Я знаю кілька чудових місць, де можна відпочити після важкого дня, — запропонував я.

— Це звучить чудово. Де і коли зустрінемося? — запитала Еліза.

— Скажи, куди приїхати і я тебе заберу — відповів я. Тут повисла незручно довга пауза.

— Елізо, ти зі мною? — вирішив перепитати я.

— Вибач. Давай зустрінемося о восьмій біля фонтану на Плаза Майор. Тобі підходить? 

— Так, але я думаю буде безпечніше, якщо я тебе заберу від місця, де ти зупинилась — ця відповідь насторожила мене, але я вирішив не тиснути..

— Не хвилюйся, я тут поруч зупинилась — я відчув ніби вона щось від мене приховує, цікаво, що саме.

— Добре. Чекатиму о восьмій тоді біля фонтану, — сказав я, завершуючи розмову.

Під час нашого вечора ми багато розмовляли про попередню ніч. 

— До речі, звідки ти так добре знаєш французьку? — вирішив почікавитись я.

— Вивчала в школі. Мова завжди захоплювала мене. —мені стало ще цікавіше дізнатись більше про неї. У якій такій школі вчать французьку? Це явно була не звичайна школа, цей момент підтвердив ще раз мої здогадки, що Еліза не така проста як хоче здаватись.

Ми обидва розуміли, що не розкриваємо всі карти, але це лише додавало загадковості нашому спілкуванню.

Коли ми каталися нічним Мадридом на моєму мотоциклі, я відчував, як її довіра до мене зростає. Відчував її страх і хвилювання, коли вона вперше сіла на мотоцикл, але також і її рішучість спробувати щось нове. Ми зупинялися у красивих місцях, говорили про життя і сміялися.

— Це місце... неймовірне, — сказала Еліза і почала дуже кумедно все оглядати навколо навколо. — Дякую, що привів мене сюди.

— Я радий, що ти тут, це моє особливе місце. Тут я завжди знаходжу спокій. Ти перша, кого я сюди привів.

Тут я був абсолютно відвертий. Раніше у мене було багато дівчат, але ні з ким із низ у мене не виникало такого бажання показати свої таємні місця. Еліза захоплювала мене чимось оболивим з першої зустрічі, з нею хотілось поводитись по особливому ніжно.

Ми провели незабутній вечір, і я відчув, що з кожною хвилиною ми стаємо ближчими. Наш перший поцілунок був магічним моментом. Її губи були ніжними, і я відчував, як між нами зростає зв’язок.

Ця зустріч змінила мене. Я знав, що не можу більше жити так, як раніше. Еліза стала для мене новим джерелом натхнення, і я готовий був зробити все, щоб бути з нею, незважаючи на всі труднощі та небезпеки нашого світу.