Розділ 2

Я ступила в клуб "La Noche Estrella" і одразу відчула, як мене переповнює захоплення. Яскраві вогні, гучна музика, сміх та енергія людей навколо створювали неповторну атмосферу. Я усміхнулася, розуміючи, що, хоч і далеко від дому, тут, у цьому світі, можу бути собою.

Підходячи до бару, замовити собі щось випити, я зіштовнулась з дівчиною з гітарою, що сиділа й налаштовувала інструмент. Вона виглядала просто, але в її очах світилося щось особливе. Не втримавшись, я підійшла ближче познайомитись.

— Привіт! Ти граєш? — запитала я, захоплено спостерігаючи.

— Привіт! Так, я Софі. А ти? — відповіла дівчина, усміхаючись. — Ти тут вперше?

— Так, я приїхала з Португалії. Це моя можливість втекти від буденності, — зізналася я, відчуваючи, що можу бути відкритою.

— О, цікаво! Я завжди мріяла про подорожі. Тут, у Мадриді, багато можливостей для музикантів, — сказала Софі, її очі загорілися. — Я сама граю у клубах, намагаюся заробити на життя музикою.

Я слухала її, захоплюючись її енергією.

— Як тобі вдається виступати? Не страшно? — запитала я, відчуваючи невпевненість.

— Спочатку було страшно, — зізналася вона, сміючись. — Але з часом я зрозуміла, що люди просто хочуть почути щось справжнє. А що ти любиш робити?

Я зітхнула. Відчуття тривоги охопило мене.

— Я люблю співати, але... — я зупинилася, підбираючи слова. — Я не впевнена, чи готова виступати. Моя сім’я має свої традиції.

— Зрозуміло, — кивнула Софі. — Але знаєш, в музиці немає правил! Ти можеш бути ким завгодно. Це твій момент, — сказала вона з ентузіазмом.

Раптом ведучий зі сцени оголосив про щотижневий конкурс: усі бажаючі можуть виступити, а переможець отримає 1000 євро. Я подивилася на Софі, серце забилося швидше.

— Ось це можливість! Шкода що мій напарник сьогодні захворів і мені немає з ким виступати— засмутилась вона. — О, я придумала, давай виступимо разом! — радіснула вигукнула Софі.

— Але я ніколи не виступала перед такими людьми. Що, якщо я зганьблюсь? — запитала я, тривожно дивлячись на неї.

— Не бійся! Усі тут для того, щоб підтримати! — запевнила Софі. — Якщо ми виграємо, це буде фантастично! Мені просто дуже потрібні ці гроші.

— Я тебе розумію, — зізналася я, все ще сумніваючись. — Але...

Софі, з серйозним виразом обличчя, сказала:

— Слухай, я знаю, як це. Я теж боялася, але одного разу вирішила ризикнути. Це найкраще, що я зробила. Я буду поруч і допоможу тобі.

Я глянула в її щирі очі й відчула, як страх починає відступати.

— Емм... Добре, я згодна.

— Ура! Давай виберемо пісню, — підскочила Софі від радості. — Яка твоя улюблена?

— Я завжди любила "La Vie en Rose". Вона така романтична, — сказала я, відчуваючи, як моє серце б’ється швидше.

— Чудовий вибір! Це буде незабутньо, — вигукнула Софі, налаштовуючи свою гітару. — Ти готова?

— Не впевнена, але спробую, — усміхнулася я, відчуваючи нову рішучість.

Коли ми піднялися на сцену, я відчула, як страх відступає перед бажанням показати свій талант. Софі почала грати на гітарі, і я виконала пісню, вкладаючи в неї всі свої емоції.

Під час виступу я помітила двох хлопців, які сиділи за баром і пильно за нами спостерігали. Один із них — з темним волоссям та харизматичною усмішкою — привернув мою увагу. Я відчула, як серце калатає, але продовжила співати, зосередившись на музиці.

Після завершення виступу хлопці підійшли до нас. Той, що привернув мою увагу, представився.

— Привіт, я Рауль, а це мій друг Алехандро. Ви справді чудово виступили!

Я усміхнулася, намагаючись приховати хвилювання.

— Дякую, — відповіла я.

Софі, енергійна та балакуча, втрутилася:

— Я ж казала їй, що вона має талант! Ти, мабуть, був тут лише для того, щоб нас побачити!

Рауль усміхнувся, його очі світилися.

— Можливо, я просто любитель хороших виступів. Але, чесно кажучи, ви вразили мене. Я ніколи не чув нічого подібного.

Я почувала, як моє серце б'ється швидше, і не могла зупинити усмішку.

— Дякую! Мені було страшно, але цікаво, — зізналася я.

— Страх — це нормально, — сказав Рауль. — Головне — не зупинятися на досягнутому.

Алехандро, який до цього мовчав, додав:

— Це правда. Я теж музикант, і іноді страх — це найкращий друг, бо він змушує тебе ставати кращим.

Софі підскочила від радості:

— О, то ти теж граєш? Яка твоя улюблена музика?

Алехандро усміхнувся:

— Я граю рок і джаз. А ти?

— Я люблю класичну музику, але не проти експериментувати, — відповіла Софі. — Ми могли б разом щось зіграти!

Рауль поглянув на мене:

— Елізо, ти була неймовірна. Твій голос — це щось особливе. Я чув багато вокалісток, але ти маєш дар.

Я почервоніла, відчуваючи, як його слова торкаються мого серця.

— Дякую, Раулю. Це дуже приємно чути. Я завжди мріяла співати перед публікою, але ніколи не мала сміливості.

— Ти маєш велику сміливість, — сказав Рауль, його голос був м'яким. — І твоя мрія вже починає здійснюватися.

Ми продовжували спілкуватися, сміючись і ділячись історіями. Я відчула, що між нами виникає зв'язок, який я не могла пояснити. Цей вечір обіцяв стати початком чогось нового та незвичайного.