Мелодія Предків

Геловінське надвечір’я опустилося на село, занурюючи його в густий туман. Марко, Софійка та Андрійко не могли забути дідусевих розповідей про старий ліс за хатами, хоч, може, краще було б залишитися вдома, з цукерками й страшилками. Але щось невидиме потягло їх за межі села, у темний і загадковий ліс.

Ліс одразу огорнув їх мовчазною тишею. Тіні дерев, мов примарні руки, простягалися до них крізь туман, а кожен їхній крок лунав гучним шурхотом. Навколо не було жодного звуку, лише невидимий погляд пронизував їх, проникаючи у самісіньку душу.

Раптом із глибини почувся важкий шепіт і кроки. З темряви перед ними з’явився старий Лісовик. Його очі, темні, як глибина ночі, сяяли стародавньою мудрістю й попередженням. Постать Лісовика, обросла мохом і покрита корою, зливалася з деревами, неначе він був їхньою частиною.

— Що привело вас у мої володіння, дітки? Чи знаєте ви, що в цю ніч навіть ліс не може вас захистити? — промовив він низьким голосом.

Діти, мов заворожені, не могли зрушити з місця. Усі навкруги мовчало, аж раптом між деревами з’явилися прозорі жіночі постаті з очима, що горіли зеленим вогнем. Це були Мавки, чиї примарні обличчя сяяли моторошним світлом. Їхні голоси звучали, наче шепіт вітру між деревами.

— Якщо ви заблукали, то вже не повернетесь, — прошепотіла одна з них з ледь помітною усмішкою.

Марко, затамувавши подих, притиснув до себе Софійку, але за спинами дітей з’явилася Баба Яга — стара, зморшкувата, з очима, що мерехтіли червоним, наче жар. Її довгі, кострубаті пальці простяглися до дітей, мов коріння, і вони відчули крижаний холод.

— На Геловін, коли світ живих і мертвих стає одним, ви смієте заходити в мій ліс? — прошепотіла вона з ледь чутним сміхом.

Марко й Софійка здригнулися, але раптом почули знайому мелодію. Це була українська колискова, яку їм співала бабуся. Мелодія звучала з глибини лісу, наповнюючи його древніми словами й світлом, яке повільно загорялося навколо них. Духи предків, що з'явилися навколо, були мерехтливими силуетами, одягненими у стародавні строї. Їхні обличчя сяяли добротою й теплом, що зігрівало кожне дитяче серце.

Одна з постатей, висока й велична у вишиванці з червоно-чорним орнаментом, ніжно поклала руку на плече Софійки. Тепло, яке поширювалося від її дотику, змусило Мавок відступити, а очі Баби Яги втратили червоне світло, ставши тьмяними. Лісовик мовчки відступив, а духи предків зібралися навколо дітей, утворивши захисне коло.

Духи, співаючи свою стародавню мелодію, проводжали дітей крізь ліс. Мавки та Баба Яга більше не насмілювалися наближатися, відчуваючи невидиму межу, яку створили предки. Коли діти вийшли з лісу, тіні духів залишилися на його краю, захищаючи їх своїм спокоєм.

Вони ще довго чули в собі тепле сяйво, яке передалося від предків, залишаючи частку їхньої сили та любові. Цей Геловін залишив для них не лише спогад, а й віру в щось велике й давнє, що зберігає світ у гармонії з таємницями, що приховані у глибині лісу.