Мелодія осені

«У пошуках щастя» (вірш до роману. Сама, найперша версія)

В шибки рветься вітер. Кого він шукає?
Мабуть, то єдину, що Долею звуть.
Він у тиші бездонній, що вічно блукає,
Лишаючи після себе лиш звук.

Він вірить у диво, як кожна людина,
Шукаючи щастя на вічній землі.
Шукає він щастя ту кожну хвилину
І вірить, що знайде його на землі.

Він вірить і має ще в серці надію,
Що щастя колись оживе і прийде.
Але йому кажуть, що мрія це — мрія,
А дійсність — є інша: живи тим, що є.

Як важко, як прикро, цих слів йому чути,
Що болем застигли у чуйній душі,
Цих слів, що ніколи уже не забути,
Цих слів, що пролунали в нічній тиші.

2007 рік

Подобається

#5537 в Любовні романи
#314 в Містика/Жахи

Відредаговано: 09.12.2025