Був тихий день у Києві. Алісі здавалося , що сьогодні все буде, як завжди. Вона йшла по тратуару на Хрищатику, коли побачила натовп і сцену на якій виступав молидий хлопець. Аліса стала в натовп і почала дивитися виступ.
Голос хлопця на сцені був дуже знайомим Алісі.
Після концерту вона пидійшла до артиста, який щойно виступав перед нею. Аліса глянула в його карі очі і привіталась:
-Доброго дня. Це був неймовірний виступ, - Аліса глибоко вдихнула, - мені здається, що я вас знаю. Вас, випадково, не Ярик звати?
Хопець усміхнувся і підійшов ближче:
-Так, мене звуть Ярик. А ти , випадково, не Аліса?
-Так, я Аліса, - трохи ніяково відповіла дівчина.
-Серйозно?! Це ти? Ого, привіт, так давно не бачились!
-Ага... це точно, що давно.
Черз декілька хвилин Ярик і Аліса вже прогулювались в парку.
Раптом Ярик запитав:
-А пам'ятає ту мелодію, яку я тобі присвятив багато років тому?
Не чекаючи на відповідь Ярик почав грати на гітарі такі знайомі Алісі акорди. Коли він закінчив Аліса підійшла і легонько обійняла його, просто так, як робила це в дитинстві. Навіть від таких коротких обіймів, у Ярика по тілу пішли мурашки і тепло. Він навіть не знав, що відчуття були взаємні.
Вже в той момент кожен із них зрозуміа, що ту, щось йде не так, як раніше. Просто тоді ніхто з них у це не повірив і подумав, що це просто через те, що вони довго не бачилися.