5 глава

Я сиділа у класі. Йшов сьомий урок. Раптом до мене звернувся Марк:

— Щось ти сьогодні не в настрої.
— Все нормально, тобі здається.
Він підняв брову, але все ж повірив.
— Слухай, а ти можеш після уроків лишитися на пару хвилин?
— Та, в принципі, можу. А що?
— Хотів сказати дещо важливе… — він почервонів.

 І що це може бути?.. Я й уявлення не мала. Ми з Марком вже довгий час спілкуємось, але подобатись він почав не так вже й давно. Але чомусь я можу спокійно з ним говорити, тому що я чула багато різних історій і в кожній з них дівчина не може нормально говорити коли перебуває біля об'єкту своєї симпатії. На щастя, проблем в мене з цим не виникало.
— Гаразд.

Я все думала про вчорашній день.. Важко було забути ці емоції. Що я відуваю? Я вже і сама не розумію.. Як же мені це забути? Ох, Еліз і навіщо ти туди пішла... Так, все, забула про Веріана. Ти ж його навіть толком не знайєш, тай в нього любима є, і в мене теж.. Він просто хотів дізнатись твою думку щодо його гри, це нормально. Ми можемо бути друзями. Саме так! Друзями! І нічим більше.

Після уроків, коли всі розійшлися, в класі лишилися тільки Марк і я. Чесно кажучи, я й гадки не мала, що зараз буде. Він виглядав таким серйозним...ніколи його таким не бачила.Це насторожило.

— Це... ну... я хотів тобі дещо сказати...
— Та я це вже зрозуміла, — піджартувала я, але, схоже, йому було не до жартів.
— Гаразд, вибач..
— Одним словом... в мене до тебе є почуття... і... — він раптово замовк, наче застряг на півслові.

В мене стиснулося серце. Почуття? До мене? Я не вірю. Це таки сталося! Схоже, Мейлі була права, але... я навіть не надіялась що це може бути правдою.. Може мені це сниться? Так, це просто черговий сон! Я спробувала себе незамітно вшипнути, але не подіяло. Значить це таки реальність! 
Що мені зараз робити? Що сказати? Я ж… я ж навіть не знаю, що відчуваю! Чи знаю?.. Так, знаю! Завжди знала...тільки не розуміла.

Його щоки почервоніли. Господи, він же справді хвилюється. А я просто стою і дивлюсь, як німе теля.
Марк… він подобається мені. Дуже. І вже давно. Але сказати це вголос — це ж наче переступити через себе. Як мені діяти в цій ситуації? Я взагалі не була готова до цього!

— І? — я ледь чутно спитала.
— Ну...ти мені подобаєшся. І вже давно...

Я на мить розгубилась. ДАВНО?! Тоді чому ти кажеш це тільки зараз?

— Справді?..
— Угу. -він нервово потирав руки.

Серце стукнуло десь аж у вухах. Він серйозно? Це ж не жарт?
Я чекала на щось подібне, мріяла, придумувала в голові тисячу варіантів, як це може статися… Але коли воно стало реальністю — я просто оніміла.
Що сказати? Якщо промовчу — подумає, що мені байдуже. Якщо скажу щось не так — зіпсую все.
Але… він мені справді подобається. Вже давно.. Чому я маю це приховувати?

Я обережно підвела на нього погляд. Він стояв, нервово стискаючи руки, і чекав.

— Ну… ти мені теж подобаєшся, якщо чесно.

Мені здалось що серце зараз вирветься з грудей. Я таки сказала це! Я змогла! Аж не віриться що це все відбувається насправді...

Він усміхнувся, трохи розслабився.

— То ми тепер.. разом?
— Хах, таке питаєш— я теж усміхнулась.

Він потер потилицю. — То може, завтра разом до школи?

— Домовились.

Коли я прийшла додому, просто впала на ліжко й завмерла, дивлячись у стелю. Я не могла оговтатись. Як? Справді — як це сталося?

Ще зранку я була звичайною дівчиною, яка переживала через контрольну з математики й не встигла допити чай. А тепер — я зустрічаюся з Марком. МАРКОМ!

Це взагалі реальність? Я щипнула себе за руку. Було боляче. Добре, тобто це не сон.

Я згадала, як він стояв, трохи зніяковілий, з тими червоними щоками… Як зізнався. А я… я реально відповіла йому взаємністю. Я?! Та я ж завжди тільки мріяла про таке — і ось воно, сталося. Просто ось так.

О боже. Я реально зустрічаюся з Марком… Мені здалось я божеволію.

Я закрила обличчя подушкою й тихо заскиглила. Від захвату. Від нервів. Від усього одразу.

Надіюсь я не пошкодую..

А потім раптом згадала: Мейлі.

А як вона на це відреагує? Вона ж завжди казала, що Марк придурок. Хоча іноді й жартувала, що ми "виглядаємо мило разом". Але це було жартома. А зараз — це вже не жарт.

Сказати їй одразу? Чи трохи почекати? А раптом їй не сподобається?..

І ше купа інших питань забилось у мене в голові. 
Але найголовніше...він. Чому я не можу перестати думати про нього в такий момент...Так, все, Еліз в тебе тепер є хлопець. Забуть про Веріана. В нього є своя любов, в тебе своя.

                                    ***
– Ало?
– Привіт.
– Маєш час?
– Ну так, а що? І що в тебе з голосом?
– В мене чомусь трясеться голос...
– Просто... ну, одним словом... я почала зустрічатись з Марком... і...
– ...

Я не встигла договорити, як Мейлі кинула трубку. Це не добре... Може, я сказала щось не так? Схоже, їй не сподобалась ця новина. Ах, я так і знала! Може, треба було почекати?.. Але вона все одно б так чи інакше дізналася.

                              ***
Раптом я почула дзвінок у двері. Хто це може бути? Мама наче нікого не чекала, та й я теж.
Мама відчинила двері — і я почула знайомий голос. Мейлі? Вона стояла на порозі й здивовано дивилася на мене.

– Доброго дня, тьотю Нато, – вона мило усміхнулась мамі.
– Привіт, Мейлі, проходь, – відповіла та.
– Дякую, – сказала подруга, роззувшись, і затягнула мене в мою кімнату, зачинивши за собою двері. – Коли. Це. Сталося?

– Дівчата, вам зробити чаю? – крикнула з кухні мама.
– Ні, тьотю Нато, я ненадовго прийшла, тому не потрібно клопотатись! – крикнула у відповідь Мейлі, а тоді перевела погляд на мене.

Я стояла непорушно перед нею, надівши милу усмішку.
– Сьогодні...
– І ти говориш мені таке по телефону?! – вона присіла на ліжко та важко видихнула. – Гаразд, зараз не про це.
– ...
– Ох... я навіть не знаю, що сказати.
– Ти... не рада?
– Та ні, рада, люба! Просто це було досить... неочікувано.
– Ну, я і сама досі в це не вірю.
– Ти впевнена, що він той, хто тобі потрібен?
– Чесно, не знаю... Це все відбулося так швидко...
– А батькам коли збираєшся казати?
– Ще не знаю.
– Ну гаразд. Але я досі не можу в це повірити!
– Та я теж...
– Але я рада за тебе! Дуже! – вона піднялася з ліжка та міцно обняла мене.
– Дякую, – обняла її у відповідь.