Глава Шоста

-І час він тебе дістає?-запитав, Ілля, всівшись до нас за стіл.

Ніхто і не заперечував, Катя, була голодна мов вовк, і хто сидить поруч її мало бентежило.

Трохи відсунувши тарілку, кивнула.-Останім, часом все частіше. Але йому скоро набридне.

Хлопець хмикнув. -Чого ти ніколи йому не відказуєш? Завжди, просто мовчиш поки "йому"-покзаав хлопець дужки пальцями.-Не набридне..?

-Ой та вона взагалі то, не така.-вставила свої п'ять копійок подруга. Прожувавши, продовжила. -Ех, незнаєш ти Алісу рік тому. Така цаца..-вздихнула.

-Ой та не цаца.-нахмурилась я.

Подруга цикнула, і продовжила. А Ілля уважно слухав, видно зрозумівши, що від Каті він дізнається більше, ніж від мене.

-Ну коротче, вона в нас була зірочка, яка не кожному під силу. За нею стая кавалерів бігала, тіки Данька їх всіх відганяв.

Я позіхнула, за що отримала по нозі від Каті. Щось типу "-Я тут так розпинають, а ти..?".

-Ну так от, а потім всі пересварилися, а Пащук так і залишився закоханим козлом, але тепер лізти до Аліси, йому ніхто не заважає. А мовчить вона, бо він вже дістав. 

-Тобто?-зігнув брову хлопець.

Подруга видихнула.-Що ж ти такий не путящий? Що ви хлопці пробите коли, ну прямо сильно втріскались?-і зімружилась так.. 

-Ну-у.-почесав потилицю Ілля.-Варінти два, або намагаємось бути ближче до цією людини, або кохати мовчки.

Катя зсунула брови. -Ну значить ти в нас інтелігент. В Пащука все по-іншому, дістає поки не достукається. Ну Аліска його і посилала, і нормально балакала, коротче що ми тіки з нею не робили.-підморгнула Катя.

Ну в цьому вона права, видумували ми багато.

-І зараз стратегія, ігнор?-хмикнув Андрій, підсівши.

Доречі Андрій, ми з ним доволі не погано спілкуємось, і він багато про що знає, єдине що вчиться в паралельному класі.

-Привіт.-кивнув він, і простягнув Іллі руку.

-А є ще вибір?-спитала, розвернувшись і застигла. -Ти...?

-Я.-всміхнувся.

-Ти....Ідіот?-нарешті видихнула.-Нащо ти збрив, таку шикарну зачіску...-занила.

Він усміхнувся на всі тридцять два. -Ну а як? Гарно?

-Фігня якщо, чесно. Тобі вже нічого не допоможе.-прицмовкнувши, сказала Катя.

Закотивши очі, друг відмахнувся. -Та що ти розумієш?

-Яні, не сподобається.-винесла вирок.

Хлопець кивнув.-А ти ревнуєш?

Від Катіної посмішки, не залишилось ні сліду. -Ага, вже.

-Знущаєшся?-нахмурив брови Андрій.

-Нє, констатую факт.-з розумним виглядом, відповіла Катя, і взяла до рук шоколадного батончика.

-Я тобі зошит, потім віднесу?-спитав, Ілля, і я мовчки кивнула. 

-Ти вимастилась...

Усміхнувшись, цим самим показавши ямочки...Ого в нього ямочки... Підніс пальця до мого обличчя, і стер.

-Дякую..-усміхнулась.

-Та, йди до біса!-крикнула, подруга, вхопившись за руку Андрія.

Вони заклопотано, бились за батончик, Хлопець майже відкусив його, коли Катя встромила нігті в його долоню, і він жадібно завив. 

Подруга не могла, не скористатись моментом, тому одним рухом забрала, своє шоколадне чудо, і потягнула мене до виходу.

Вона дзвінко засміялася.-Викусив, балван?

-Тобі гаплик...-прошипів Андрій, але залишився стояти на місці.

Вітаю, любі читачі ❤️

Чекатиму

На ваші коментарі та зірочки 💋