Глава Четверта

"Пів року тому"

— Кать, що робити… — заспокоївшись, спитала вона, але голос звучав тьмяно.

— Підемо в десятий, в такому випадку, — зі зітханням відповіла Катя, співчутливо глянувши на подругу.

Вони випускний клас, і комусь, як не Алісі Савч, не вистачає пари для вальсу? Ця думка викликала ще більше сліз у Аліси.

— Сонце, ну не плач... Головне піти попросити, а далі там діло за малим, — намагалася підбадьорити її Катя.

— Та ніхто не захоче… — шморгнула носом Аліса, вражена невпевненістю.

Катя присвиснула, намагаючись зламати атмосферу:

— Чуєш? Та ти себе бачила? Там черга має в ряд стояти, мала!

Аліса мимоволі посміхнулася, але знову занурилася в сум.

— Але чомусь досі черги немає… — знову занила вона.

— Так стоп! — гепнула кулаком по нозі Катя. — Що, сталось? Ти б не плакала лише через те, що пара на вальс не дісталася.

Аліса знову зупинилася, усвідомлюючи, що під справжнім приводом криється глибша причина. Вона зітхнула, намагаючись стримати емоції.

— Це не тільки вальс, — тихо зізналася вона. — Я просто не знаю, як далі жити з усіма цими змінами. Батьки розлучилися, і тепер у тата хтось новий. Я відчуваю, що втрачаю те, що залишалося.

Катя, зрозумівши всю глибину її слів, притягнула Алісу до себе.

— Я тут, — сказала вона з теплом. — І я завжди буду поруч. Не самотня ти.

Аліса відчула, як її серце наповнюється надією. Хоча все навколо змінилося, дружба з Катєю давала їй сили рухатися вперед, навіть в умовах, що здавалися безнадійними.
 

"-Маленька, я домовлюсь з Орестом, він нормальний хлопець.".

Процитувала, що написав Даня подрузі.

Вона усміхнулась і витерла сльози з моїх щік.-От бачиш, на одну проблему меньше..

Вітаю, любі читачі ❤️

Чекатиму

На ваші коментарі та зірочки 💋