Глава Перша

"Рік тому"

Аліса вдихнула глибше, відчуваючи, як легкий вітерець освіжає її обличчя. Вона рідко грала у футбол, але сьогодні щось змінилося. М’яч слухався її ніг, рухи були точними й швидкими. Поле, здається, відчувалося як своє, навіть попри втому, яка вже почала накопичуватися в тілі.

— Аліса, давай! — кричала Катя, піднімаючи руку, щоб підказати, куди краще передати м'яч.

М’яч плавно котився під її ногами. Аліса швидко зупинилася, помітивши суперницю, що намагалася блокувати її шлях. Вона не думала про те, як добре все виходить, просто діяла, рухи були природніми, ніби вона робила це щодня. Ривок ліворуч, ще один обманний маневр — і ось вона знову проривається вперед.

Навколо чулося гучне підбадьорювання хлопців, що стояли на узбіччі поля. Вони підтримували їх, як завжди, криками й оплесками. Але для Аліси все це було на другому плані. У цей момент вона існувала тільки для гри, для цього м’яча, який треба було доставити до воріт суперниць.

— Аліса! Пас! — кричала одна з її подруг по команді.

Вона зробила швидкий розворот, відчула, як її серце шалено б'ється, і відправила м'яч уперед, до Каті, яка рвонула до воріт. Катя перехопила м'яч і зробила вирішальний удар.

М'яч влетів у ворота. Гра була виграна.

Дівчата з команди радісно кричали й обіймали одна одну. Аліса стояла осторонь, важко дихаючи, але з усмішкою на обличчі. Вона відчувала, як її серце все ще виривається з грудей, а тіло втомлене, але задоволене. Футбол — це не її гра, але сьогодні все вийшло якнайкраще.

Аліса тільки перевела подих, як до футбольного поля швидкими кроками наближалася зауч — їхня Олена Петрівна.

 Вона завжди з'являлася в найнесподіваніший момент, контролюючи кожен крок учнів. Її строгий костюм і піджаті губи не залишали сумнівів, зараз буде прочуханка...

— Хлопці! — голос Олени Петрівни лунав, як грім серед ясного неба. — Що ви тут робите? У вас урок фізики почався десять хвилин тому! 

Хлопці, які до того весело підтримували дівчат, раптом завмерли, ніби застиглі в русі. Артем першим спробував виправдатися:

— Ми просто прийшли підтримати наших дівчат у грі, — сказав він, впевнено.

— Підтримка — це добре, але на це є час після уроків, — різко відповіла Олена Петрівна, погляд її був холодний, а голос не терпів заперечень. — Швидко всі до класу, поки я не пішла з вами до фізика.

— Ми вже йдемо, — пробурмотів Саша, і хлопці швидко почали збиратися, зникаючи з поля з тінню невдоволення на обличчях.

Олена Петрівна, оглянула дівчат, що стояли поряд.

— І вам також не завадить повернутися до навчання, — додала вона, кидаючи суворий погляд на Алісу. — Це був останній урок, так що не затримуйтеся.

Аліса зітхнула і кивнула, хоча всередині їй хотілося сказати щось у відповідь. 

Вітаю, любі читачі ❤️

Чекатиму

На ваші коментарі та зірочки 💋