— Даня?! — голос Аліси звучав здивовано, але це здивування швидко змінилося на гнів.
Вона різко зупинилася, очі розширилися від несподіванки.
І не встиг Даня й слова сказати, як Аліса вже бігла до нього, кулаки стискалися, злість читалася в кожному її русі. Вона підскочила до нього і, не стримавшись, кілька разів легенько вдарила його по плечу.
— Що ти тут робиш?! — майже кричала вона, б’ючи його кожним словом. — Чого приїхав? Ти ж мав вчитись! Чого не на парах?
Даня стояв, трохи усміхаючись, але в його очах було те саме тепло, яке вона пам’ятала. Він ніби зовсім не здивувався такій зустрічі, ніби все так і мало бути.
— Привіт, Аліс. Я скучив.
— Скучив?! — вона зробила крок назад, все ще злісно дивлячись на нього. — Ти мав вчитись, будувати своє майбутнє, а не повертатись сюди. Для чого? Щоб просто показатися? — Її голос зривався, хоча вона намагалася виглядати спокійно.
Він зітхнув, відкинувши з обличчя кілька неслухняних пасем волосся.
— Для чого? Ти серйозно питаєш? — Даня трохи нахилив голову, його усмішка була майже лукавою. — Можливо, для того, щоб....-він нахилився прошепотівши їй на вухо.
Її очі розширилися ще більше, і серце забилося швидше. Всі емоції змішалися в одну нерозбірливу масу. Але Аліса не встигла відповісти, бо згадка миттєво повернула її в минуле...
#1957 в Любовні романи
#427 в Короткий любовний роман
#197 в Молодіжна проза
#30 в Підліткова проза
Відредаговано: 23.09.2024