Глава 1

АННА

Завібрував телефон на тумбі. Я різко розплющую очі. У мене ж увімкнений режим «не турбувати». Я завжди його вмикаю на ніч. Кліпаю кілька разів, і рука таки тягнеться до телефона. Мружуся від яскравого світла екрана. На годиннику четверта ночі. Але в мене ніяких сповіщень немає.

Чую, як крутиться на краю ліжка Влас. Коли ж він приплівся, що я не чула? Трішки полежавши, таки встаю. Якщо не мій телефон бринькав, отже, це телефон Власа. Я здивована — гаджет чоловіка лежить поруч. Беру його. Прийшло повідомлення у Viber.

З просоння щось нічого не можу зрозуміти. Розблоковую телефон, бо паролі в нас стоять однакові. У нас же довіра. Мені приховувати немає що, за словами Власа, йому теж.

Заходжу у Viber, а тут повідомлення від красуні, на аватарці в якої її ж фото, лише у купальнику. Мене пересмикнуло. Зиркаю на чоловіка, та він спить без задніх ніг. З хвилину вагаюся, а тоді все ж відкриваю повідомлення.

«Власе, я геть забула. Спасибі за вечір, солоденький. Ти неймовірний».

Мене кинуло в жар. А це ще — що таке? Як це розуміти?

Важко зітхаю, бо знаю, що зрання скаже Влас: — кохана моя зіронько, не починай. Я кохаю лише тебе. А цю неадекватну я вже заблокував...

Я чула це вже мільйон разів. І клятви у вірності чула. І пояснення, мовляв, моєму коханому життєво необхідно спілкуватися з протилежною статтю для підтримки тонусу та життєвої енергії. А дану біля вівтаря клятву він ще ні разу не порушив. Як же я втомилася від всього цього. Вже не можу збагнути, де брехня, а де правда. Мені набридло, що на роботі дівки крутяться біля нього. Я не хочу ділити свого чоловіка ні з ким. Просто не хочу.

Він же вчора зателефонував мені і казав, що затримається на роботі. Пояснював, що у нього купа справ. Тепер зрозуміло, яка у нього була робота. Оця моделька з іменем Сюзана. Вона ж у нього навіть у контактах збережена. Я ж не зовсім тупенька і чудово розумію, що такі повідомлення просто так не пишуть.

Кладу телефон Власа на тумбу і, закривши обличчя руками, декілька хвилин сиджу. Я кохаю Власа, але зараз все в мені кипить. Я не готова ділити його з ніким. І це зараз не істерика, не відчай — це втома та виснаження. Не можу так більше. Я хочу знати, що мій чоловік приділяє увагу лише мені. А не чекати, доки він наговориться з іншими, а тоді втомлений прийде до мене. Я останнім часом у нього для галочки. Обійми поспіхом, поцілунки на ходу — мені цього замало. Я хочу відчувати себе потрібною, бажаною, коханою, а не бути просто штатною дружиною. І це все ще можна було б стерпіти, але плітки, які періодично з’являються ще й в соцмережах, випалили в мені останнє терпіння, а повідомлення від цієї Сюзани переповнило його через край. Все! Я більше цього не буду терпіти.

Встаю з ліжка, і байдуже, що ще ніч. Я хочу піти просто зараз. Я більше не можу це мовчки ковтати та слухати вічні обіцянки, яких мій чоловік ніколи не дотримується. Я не хочу контролювати його і мов на чеку чекати його зради. Щоб потім почути — це було один раз. І це все несерйозно. Я боюся такого моменту. Тому мені легше просто піти. Розірвати ці стосунки і нарешті видихнути та пожити у свій кайф. Можливо, народити дитину, якої Влас вперто не хоче, та жити спокійно і горя не знати.

Встаю з ліжка і, прихопивши свій телефон, йду до туалетної тумби. Підсвічуючи собі ліхтариком, знаходжу пакет та збираю у нього найнеобхідніше. Сьогодні я налаштована як ніколи раніше. Мені набридли ці нескінченні розмови та виправдання, я хочу душевного спокою та гармонії з собою, а не вічної нервової напруги. Ще трохи в такому ритмі — і я стану пацієнткою психіатрів та психологів. Волію краще подорожувати.

Зібравши все у спальні, я подалася у гардеробну.

За годину я уже у всій красі та з валізою в руках ішла до виходу з двору. Це будинок Сірого, подарований йому його дідусем. Хоча цей маєток ще до сьогодні був мені домом. На душі неспокій, але я більше не хочу тут залишатися. Не хочу більше такого кохання. У моєму випадку це випробування на міцність, і я не готова його пройти. Напевно, я слабачка, бо вперше в житті мені хочеться втекти від проблеми, а не вирішувати її. Цю проблему вже не вирішити. Наш шлюб приречений. Рано чи пізно це б все одно сталося.

За воротами на мене вже чекає таксі. Востаннє оглянувшись на розкішний маєток, подумки прощаюся з ним. Тут я була нещасною, тож жалкувати немає за чим.

Водій таксі, вклавши мою валізу до багажника, прочиняє мені дверцята, і я сідаю у теплий салон. Видихаю. Напевно, варто було давно піти від Власа, а не терпіти це все п’ять років. Та я ж наївна — думала, він зміниться. Я буквально вірила, та, схоже, моя віра була недостатньо сильною.