Розділ 24

Кілька хвилин в кімнаті було настільки тихо, що можна було без зусиль розчути хропіння, що доносилося з-за стіни. Я не знала, що сказати. У мене просто мову відняло, і руки тремтіли і повітря не вистачало.

- І що це тільки-но було? – насмішкувато поцікавився Девон.

Жар миттю опалив щоки, шию, кінчики вух. Від сорому на мить потемніло в очах, а в голові запульсувало.

Нарешті, відмерла і Кайя. Дівчина опустила розгублений погляд вниз, після чого поспішно опустилася на коліна і почала збирати осколки. Судячи з запаху, осколки належали пляшці з чимось спиртним.

- Мелл? – тим часом покликав мене друг.

І я просто закрила долонями лице. Просто в голові все перемішалося: і цей поцілунок, і поява Девона з Кайєю. І серце кольнуло страхом.

Я люблю брата, дійсно люблю, але його деспотичний характер… А я тільки два роки як вирвалась з-під його опіки. І це нове життя, життя в якому я можу сама за себе вирішувати, воно було як ковток свіжої води в пустелі.

І відтоді я ніяк не могла насититися цією свободою. І я не була готова з нею розставатися. Тому що Девон був магом, але навіть у нього подекуди проявлялися владні нотки в голосі. Мій брат – лейр, і він душив мене своїм авторитетом, не дозволяючи нічого вибирати. Але Ешкарт… Ешкарт тінь! Тіні, мабуть, найстрашніші жителі імперії. Вони правлять імперією! Єдині, хто може їм протистояти – демони. І ті багато в чому програють. А ініційовані…

Мені миттю зробилося зле. І це було не просте запаморочення. Затремтіло, задзвеніло скло у вікнах. А всередині мене особливо відчутною стала холодна пустота.

- Мелл! – Девон тряхнув мене, і коли я відірвала руки від уже блідого лиця, змусив мене заглянути собі в очі. – Що відбувається, Мелл?

Не знаю чому, але я схлипнула, несподівано відчувши, як на очах виступили сльози. І лице Девона почало розпливатися і…

- Мелл, - розгублено покликав він мене, заспокійливо погладжуючи мою щоку, - він тебе образив? Він тобі щось сказав?

Я заперечно мотнула головою, не розуміючи, що зі мною відбувається, і звідки взагалі взялися сльози.

- Він тебе заставив? – з несподіваною злістю запитав некромант, і навіть його очі засвітилися примарним світлом.

- Ні! – випалила я, схлипнувши, і поспішно витерла рукавом лице. – В цьому і проблема, - пробурмотіла собі під носа, але Девон почув.

Почув, і несподівано широко посміхнувся.

- Жаль темного, - пояснив він мені свою реакцію, і у мене навіть сльози зупинилися.

Я дивилася на нього з відвертим нерозумінням, а він хмикнув і погладив мене по голові.

- Ні, ну, бідний чоловік, - додав він через деякий час, і я навіть попробувала обуритись. – Мені просто згадалося, як сам за тобою…

Щось впало. Ми одночасно повернулися на звук і разом завмерли. Кайя стояла ще блідіше, ніж тоді, коли нас с Ешкартом побачила, і біля самих її ніг знову валялися осколки скла. І раптом її очі заблищали, нижня губа затремтіла… В наступну мить, дівчина різко розвернулася і вилетіла з кімнати, як ошпарена.

До мене доходило швидше. Вліпивши некроманту потиличника, я побігла за нею. На самому порозі наступила на щось гостре, зашипіла, вилаялася разів зо три, але не зупинилася, пошкутильгавши за подружкою.

- Кай! Кай, стій! – прогорланив позад мене Девон і невдовзі обігнав мене. – Кай, ну ти чого? Це давно було!

Я якраз дошкутильгала до повороту. Зрозуміла, куди забігла Кайя і поблідла сильніше. Поворот я минула вчасно. Девон якраз наздогнав дівчину, і в додачу до мого потиличника, отримав ще й дзвінкого ляпаса, але дівчину не відпустив.

- Зараза, - прошипів некромант, перехопивши руки дівчини, - я ж тебе люблю, дурненька.

І дівчина моментально завмерла. Некромант їй посміхнувся, і заправив за вухо пасмо волосся. І тут сталося те, чого я і боялася. Скрип дверей і в коридор вивалився блідий лорд Екнез. Перевертень різко обернувся, оглянув нашу компанію розгубленим поглядом, а в наступну мить поблід ще сильніше.

- Лорде Екнез, ну що ж ви. Я ж вас іще чаєм не напоїла.

Такого несчасного виразу обличчя на лиці перевертня я не бачила ні разу в житті.

- Пані Кваєр, уже пізно…

- Що ви…

І тут жінка замовчала, а я згадала, як взагалі сьогодні опинилася в кабінеті директора. Очі пані Кваєр на мить спалахнули і вона окинула нас усіх зверхнім поглядом.

- Деваріон Кромберг! Порушення комендантського часу!

Некромант миттю перестав усміхатися і навіть поблід. Тільки слід від ляпасу у вигляді відпечатку дівочої долоні все ще червонів на його лиці.

- Кайя…

- Мірнелла, - не дав договорити коменданту лорд Екнез, - що у вас з ногою?

Він демонстративно глибоко вдихнув, і його золотисті очі злегка видозмінилися. Рішучо відштовхнувши пані Кваєр, лорд підійшов до мене і, не слухаючи моїх заперечень, підняв мене на руки.