Розділ 17. Про безконтрольні прояви тьми

І розбудила мене «Нагадайка». Я правда довго очі розліпити не могла, але з цим я якось впоралась. Пастирник довелося довго випрошувати у впертої кухарки. Але в підсумку вона ним поділилася. Тільки дивилася з докором, а після кидала в мій бік несхвальні погляди. Але мене вони не зачіпали. Час від часу позіхаючи, я мовчки їла булочку, практично не відчуваючи смаку, і запивала компотом, в який буркотлива кухарка щедро насипала порошку пастирника.

Навіть говірлива зазвичай Кайя не намагалася мене розговорити, хоча її очі світилися допитливістю. Девона в їдальні не було, що насторожило. Я мимоволі почала хвилюватися чи все з ним в порядку. Врешті решт, удар був доволі сильним.

Сонливість поступово відступала, але штучна бадьорість не могла позбавити мене важкості в голові, а подумати було над чим. Перш за все, як зняти бісове плетіння. Якщо навіть на сонні чари воно реагує то з цим однозначно треба поквапитись, адже перша ж сильна простуда стане для мене доволі складною. Цілителі теж до пацієнтів магію застосовують.

Батько про це звичайно ж не подумав. Врешті решт, плетіння розроблялося як охоронна система. А який ідіот стане застосовувати її до живих істот? Упустимо питання про ступінь мого ідіотизму, я, зрештою, діяла інстинктивно, для захисту власного життя, і зовсім не задумувалась над тим, що достатньо буде сплести його на плаття, наприклад.

Тяжко зітхнувши, я дожувала останню булочку і випила залишки компоту. На пари ми з Кайєю ішли разом. Вона час від часу на мене поглядала і все більше хмурилася. І тим не менше, запитань вона не задавала. В аудиторію ми зайшли перед самим дзвінком, але викладача ще не було. Я мовчки зайняла вільне місце в першому ряду і дістала з сумки зошит і перо. Вирвавши з середини листок я почала з пам’яті перемальовувати ті символи, які використовувалися в плетінні невідомого магістра. Подумки я розкладала їх на складові і зазначала на папері їх приблизне значення. Шкода, я забула попросити у тіні уже намальовану мною схему. З нею працювати було б легше.

В якусь мить Кайя штовхнула мене ліктем під ребро, і довелося підніматися, щоб привітатися з викладачем. Професор Мілторі, окинула нашу групу пильним поглядом, поправила окуляри на кінчику носа і зайняла своє законне місце за кафедрою.

- Як вам уже відомо з ранкових газет, - розпочала вона скрипучим але гучним голосом, - за одну ніч наша імперія втратила усіх експертів у вашій галузі. Смерть не обійшла навіть випускників минулого року. Я прекрасно розумію, що більшість з вас не збирається в подальшому ставати заклинателями, і тим не менше, моє до вас прохання, поставтеся відповідально до вибору своєї майбутньої професії. У світлі останніх подій в імперії різко зріс попит на грамотних фахівців.

Наша група мовчки вислухала цю в усіх розуміннях поважну жінку, і хтось, можливо, навіть прийняв до уваги її слова. Мене ж, як і більшу половину групи професія заклинателя не сильно приваблювала. Так, у світі доволі мало тих, хто може роздивитися магічні ниті, але це зовсім не означає, що ми єдині в своєму роді. Взяти хоча б Ешкарта. Таких як я одиниці. Навіть в нашій групі всього четверо із двадцяти можуть бачити повний спектр магічних нитей, але це скоріше не наша перевага, а недолік більшості жителів планети, який запросто компенсують іншими способами.

В дитинстві я взагалі мріяла стати бойовим магом. Мандрувати імперією, боротися з нечистю, спати під відкритим небом. Це була маленька дитяча мрія маленької дівчинки, чий брат марив подвигами і примарними перемогами. Усі мої мрії розвалилися в одну наповнену криками і жахом ніч.

Я досі пам’ятаю пронизливі наповнені болем крики, коли розпочалася спонтанна ініціація Данніса. І, мабуть, ніколи не забуду того моменту, коли усвідомила, чим вона викликана.

Професор Мілторі після хвилинної паузи відкрила на кафедрі масивний фоліант і почала розповідати про утворення світлих нитей.

Група, в тому числі і я, почала конспектувати. Особисто мій мозок на більше був не згоден, а тому вся інформація крізь вуха лягала одразу нерівними рядочками на папір. Я собі пообіцяла обов’язково все пізніше перечитати, коли висплюся, і продовжувала в’яло конспектувати. На щастя у викладачки теж не було особливого бажання спілкуватися з групою, а тому ми всі змогли розслабитись. І якось так в сонному тумані пройшла перша пара, за нею друга, і до третьої я тільки чудом носом не клювала, радувало, що у нас поки практика не передбачається, а то я точно спала б уже.

Поки мої думки витали десь в тумані, розпочалася третя пара. У віконце забився магічний вісник, кумедно перебираючи паперовими лапками. Мік, мій одногрупник почервонів, і поспішно відчинив вікно. Вісник моментально пробрався в приміщення і опустився на долоню адепта. Магія в ту ж мить покинула розписаний папірець, а адепт поспішив зайняти своє місце.

Час ішов, а викладача досі не було. Я уже майже закінчила перемальовувати схему, коли зі скрипом відчинилися двері.

Позіхнувши, я підняла голову і зустрілася поглядом з жовтими вовчими очима. Перевертень виглядав, мабуть, ще гірше за мене. Навколо очей залягли фіолетові круги, лице змарніло. Він сам мало не позіхав, крокуючи до кафедри. Опершись на неї він все ж не стримався і позіхнув.

У відповідь позіхання пронеслося по всій аудиторії, як якась пошесть, поборовши кожного адепта. Коли ми усі пропозіхалися, лектор нарешті прочистив горло і відкрив перед собою якийсь талмуд. Кілька секунд він вдивлявся в текст на папері, а тоді рішучо захлопнув книгу і випрямився.