Розділ 16. Про допитливість

- Леді Мірнелла Лайтінська, Ваша Імператорська Величносте - виводячи мене зі ступору проговорив Ешкарт, і я перевела погляд на його лице.

І увесь захват миттєво розвіявся, щойно я роздивилася клуби тьми, які ледь помітним ореолом оточили лорда. Я уже мовчу про те, що його очі затягнулися тьмою і дивилися на мене з таким гнівом, що я дивувалася, як не перетворилася в попіл прямо на місці.

Запізнілий реверанс, і я знову подивилася на імператора, правда цього разу без особливого трепету. Я навіть сама здивувалася, але так нічого особливого і не відчула.

Не буду сперечатися, імператор так і залишився неймовірно красивим і привабливим, але більше не хвилював мене так, як в ту мить, коли я його вперше побачила. Згадавши ціль з якою ми сюди перемістилися я знову подивилася на лорда.

- Як я і говорив, нам необхідний доступ до всіх відділів Імперської бібліотеки, - холодним голосом проговорив Ешкарт.

Імператор відірвав, нарешті, свій погляд від мене і подивився на Ешкарта. Той в свою чергу подивився на імператора і останній здригнувся. В ту ж мить його погляд повернувся до мене, а посмішка на губах стала хижою.

- І що такій прекрасній леді знадобилося в цьому нудному місці?

Я витримала вивчаючий погляд різнокольорових очей і з повагою схиливши голову відповіла.

- Книги, Ваша Імператорська Величносте.

Виразу обличчя імператора я не побачила, зате почула тихий сміх. Розуміючи, що кращого моменту не знайти, і що часу на пошуки обмаль я знову підняла погляд на красиве лице імператора.

- Якщо ваша ласка, Ваша Імператорська Величносте, я хотіла би вирушити на пошуки і захопити з собою Лорда Рівендейла…

Останній при моїх словах сіпнувся, його лице злегка просвітліло, і він знову подивився на мене.

- Звичайно, юна леді. Не стану вас затримувати. Еш, зайдеш до мене пізніше… - з хижим блиском в очах проговорив імператор і, підхопивши несподівано мою долоньку ніжно поцілував пальці.

Я здригнулася відчувши, як усе тіло на кілька секунд окутала тьма, але не подала виду. Імператор тим часом випрямився і розчинився в темному вихорі.

- Ти непогано трималася… - несподівано проговорив Ешкарт.

Я підняла погляд на його лице і мимоволі витерла пальці об плаття. Але так і не змогла позбутися відчуття, що на них залишилася липка тьма.

- Тепер я розумію, чому імператриці прожили так мало. Тьма так і душить у його присутності…

Ешкарт несподівано посміхнувся і обережно взяв мене за руку. По долоні в ту ж мить пробігли іскорки, наче випалюючи сліди тьми. Тому я, мабуть, і не стала забирати у тіні свою руку. Перед нами тим часом із сотні дрібних іскорок зіткалася напівпрозора фігура давно мертвого бібліотекаря.

І закипіла робота. Ми мовчки перебирали книги в пошуках необхідної інформації, але так нічого толкового знайти і не змогли. В мене вже опускалися руки, а бібліотекар носив все нові і нові фоліанти.

Перегорнувши за допомогою пошукового заклинання черговий фоліант, я відставила його в бік і підтягнула коліна до грудей. Помітивши це, Ешкарт відставив книгу, яку до цього тримав в руках і обережно присів поряд.

- Що не так? – обережно запитав він.

Я зітхнула і поставила підборіддя на коліна.

- У мене уже голова пухне, а ми так нічого корисного і не знайшли. Мені уже здається, що ми нічого так і не знайдемо….

В цю мить прилетів мовчазний бібліотекар, поставив на стіл товстенний фоліант і окинув поглядом місце нашої роботи. Розмістилися ми в читальному залі, за одним із пустих столів. Магія витала в повітрі, приглушуючи голоси інших відвідувачів, тому відволікти нас ніхто не міг. Та й відвідувачів було не багато. Я помітила всього кількох чоловіків і леді поважного віку у формі викладача Академії бойової магії.

І всі вони мовчки гортали книги – хто за допомогою магії, а хто без такої. Я перевела погляд на примарного бібліотекаря і розчаровано видихнула, коли зрозуміла, що це останній фоліант. Лорд Рівендейл дійшов до того ж висновку, тому, що його руки потягнулися за книгою і він на кілька хвилин поринув у транс. Його долоні завмерли над книгою, і сторінки в ній блискавично перегорнуло магією. Мені про закляття подібного рівня залишалося тільки мріяти. Лорд Рівендейл тим часом винирнув з трансу і, розчаровано видихнувши, відставив книгу.

- За все своє життя я не знав про заклинателів стільки, скільки дізнався за сьогоднішній вечір… - якось особливо приречено прозвучав його голос.

Я була з лордом згодна. І, хоча я не вміла застосовувати закляття прискореного читання, мені були зрозумілі його помисли.

- Ночі, - несподівано втрутився бібліотекар. – Світає уже, вам би поспати…

Ми з лордом одночасно подивилися на примару. Колись за життя поважний гном дивився на нас зі співчуттям. А співчуття воно для духів взагалі не властиве. Я мимоволі задумалася над своїм зовнішнім виглядом. Лорд піднявся і протягнув мені руку.

- А як же плетіння?