Розділ 14. Про сімейні таємниці

Місцевість була знайомою, і дорогу я знайшла швидко. Тому, ігноруючи тупий біль в грудях я повільно просувалася вглиб лісу. В південній провінції було значно тепліше і сніг суттєво підтанув. Доводилося опиратися на дерева, щоб не послизнутися на багнюці.
Добравшись до вкритого тонким шаром снігу і старого листя люку, я полегшено видихнула й обережно підняла люк. Зістрибнувши вниз з полегшенням відмітила, що павутиння стало більше. А отже, брат досі так і не знайшов цей прохід.

Камінь в персні загорівся примарним світлом, повідомляючи про наближення до цілі.
Я полегшено видихнула, але для певності все ж одягнула на вухо кліпсу з личиною однієї зі служанок.

Йшла я не довго. Хвилин через десять наткнулася на драбинку. Окинувши приреченим поглядом вузький прохід, я підв'язала краї накидки й поспішно поповзла вверх.

Перекладини були брудними та слизькими. Увесь прохід був вкритий павутиною. Тихо лаючись, я добралася таки до люка й обережно підважила плитку.

Оглянувши через щілинку приміщення, я з полегшенням зауважила відсутність в ньому сторонніх, і тільки після цього вибралась з тісного проходу. Струсивши з пліч наскільки це було можливо павутину, я поспішно перетнула бібліотеку і виглянула в коридор. На моє щастя там теж нікого не було.

Я повернулася спиною до дверей і уважно оглянула кімнату в якій опинилася. Бібліотека була, як і два роки тому, просторою і світлою. Стелажі з книгами ретельно протертими, а столи відполірованими. Знявши накидку, я скрутила її в невеличкий рулон і прив’язала до пояса. В приміщенні було тепло. Тепліше ніж я сподівалася.

Потрібна книга віднайшлася швидко і, витягнувши її, я витрачаючи значну частину сил, вивела на спеціальній пластині символ, як батько вчив.

В очах на мить потемніло, але, тряхнувши головою, я змогла повернути собі рівновагу. Стіна від’їхала в бік майже безшумно. З темряви дихнуло холодом і сирістю. Я видихнула й обережно ступила на першу сходинку.

Скільки років я тут не була? Вісім? Батьки померли коли мені було тринадцять… Відтоді я не спускалася сюди.

І все ж, факели привітно загорілися, щойно моя нога опустилася на другу сходинку. Я на мить зажмурилась, щоб перебороти біль викликаний спогадами. А коли розплющила очі, сходи уже були повністю освітлені. Видихнувши повільно, я спустилася вниз і увійшла в батькову лабораторію. Щось невловимо змінилося в цьому місці за вісім років. Але воно точно не було занедбаним.

В приміщенні не було ні пилюки, ні павутини. Батькові записи були акуратно складені на стелажах, а на столі лежали нові. Підійшовши ближче, я з легкістю впізнала почерк Данніса. На мить в грудях поселилася тривога, але дуже швидко вона розвіявся під натиском інших емоцій. Символи, знайомі та не дуже, і їх комбінації. Схеми нових заклинань і старі, розібрані на складові.

Я розгублено переглядала записи брата і з кожною секундою холод все сильніше розповзався по тілу. Витягнувши останній листок я повільно видихнула. Того, що я бачила на місці злочину там не було.

Моєму полегшенню не було меж і на мить на губах заграла усмішка, але я швидко відігнала від себе ці думки й підбігла до стелажа з записами батька.

Пройшло десять хвилин перш ніж я знайшла потрібне. Це був старий потріпаний записник. Остання праця батька. Він так і не закінчив це плетіння. Але символи в ньому. Їх розміщення було майже ідентичним з тим, що я бачила раніше. Відрізнявся тільки центральний символ.

Перестук каблуків змусив мене здригнутися. В паніці я схопила записник і кинулася в напрямку комірчини. Тісне приміщення розмірами метр на метр, забите зіллями і різноманітними інгредієнтами до них… Якщо брат надумає варити зілля, мені кінець.

І наче в підтвердження моїх слів, зап’ястя обпалило жаром. Я прикусила губу і поправила хустинку. Це не сильно допомогло, тільки злегка притупило біль.

Шкіра під браслетом помітно почервоніла. І чому, питається, він нагрівся? Кроки стихли. Я прикрила долонею рота й обережно наблизилась до дверей. Через щілинку мені вдалося роздивитися білий камзол, в який був одягнений високий світловолосий лейр.

- Як пройшов візит Екнеза? – я здригнулася.

Цей голос був мені знайомим. Я би навіть сказала, надто знайомим. Хотілося б мені ніколи не знати власника цього солодкавого голосу.

- Ролан кмітливий і амбіційний. Набагато сильніше ніж його брат, - тим часом відповів Данніс.

- Він незаконно народжений, - заперечив Персевіл. - Немає сенсу підтримувати того, хто ніколи не доб’ється влади…

- Якби я слухав тебе, то уже давно спустив би усі свої статки на азартні ігри й жінок, - иронічно зауважив брат.

Лорд Персевіл у відповідь розсміявся. В мене все похолоділо всередині. Я обережно зняла кліпсу з вуха і помістила її в кишеню. Не хотілося створювати неприємності прислузі. Я то зможу втекти, а от бідній дівчині доведеться відповісти фактично за те, чого вона не робила, якщо мене знайдуть.

- До речі, про жінок, - несподівано серйозно заговорив Персевіл. – Хтось обіцяв мені свою сестру.

Я поблідла й приречено обняла себе руками.