Розділ 12. Про невдалі експерименти

Наступні кілька годин пройшли непомітно. Я забрала з бібліотеки необхідні підручники і навіть перекинулася парою слів з бібліотекарем. Старий добрий гоблін (не розумію, чому більшість адептів його тихо ненавидить) дав мені почитати один дуже цікавий фоліант з викладацької літератури, і я в піднесеному настрої поверталася до своєї кімнати, коли наткнулася на стіну. Стіна виявилася живою… Лорд Екнез вчасно підловив мене і не дозволив впасти на землю разом з підручниками.

Лице при цьому в нього було доволі комічним. Волосся розтріпане, плащ криво застібнутий, а в очах горіли золотисті вогники.

- Вибачте, будь ласка, - щиро каючись, попросила я.

Професор моргнув кілька разів, принюхався, після чого різко відпустив мене і розсіяно посміхнувся.

- Ем… Все гаразд… - розсіяно протягнув він і одночасно зі мною опустився, щоб допомогти підібрати підручники.

- І все ж вибачте, - продовжила я, щоб відволікти його увагу від того самого фоліанта.

Якщо він його помітить влетить і мені, і пану Флоткінсу (бібліотекарю). І поки розсіяний перевертень розглядав моє лице, намагаючись зрозуміти сенс сказаних мною слів, я висмикнула фоліант прямо в нього з-під руки. Переможно посміхнувшись, я подивилася на лорда і зустрілася з ним поглядом.

- Згадав, - несподівано видав лорд Екнез і широко посміхнувся. – Леді Лайтінська… Я маю рацію?

Мимоволі поблідла і різко відсахнулася.

- Я… У вас хороша пам'ять… - тихо пробурмотіла я і підібрала ще кілька підручників.

- Я сподівався зустріти вас, коли навідувався у ваш родовий замок… Але ви, мабуть, уже повернулися в той час в столицю…

Я тільки скромно усміхнулася і, підібравши останній підручник піднялася. Лорд Екнез передав мені решту підручників і на мить зупинив, утримуючи за плече.

- Прикро, що ми не зустрілися раніше. Чув ви заручені з лордом Персевілом….

Від несподіванки і злості, я різко підняла голову і зустрілася поглядом з професором.

- Чутками земля повниться, - роздратовано протягнула я.

Лорд Екнез нахмурився і по-звіриному схилив голову до плеча.

- До мене сьогодні повільно доходить… - з легкою усмішкою проговорив перевертень.

Мимоволі посміхнулася у відповідь і зітхнула.

- Вибачте, ще раз, але мені пора.

Професор розсіяно кивнув, і лише через мить відпустив мене, після чого кілька секунд роздивлявся свої пальці.

На мить у мене промайнула думка про те, що на бідного перевертня могли повісити якесь злощасне прокляття, те ж саме прокляття сповільненої реакції, або тягучку. Я озирнулася на лорда і з полегшенням відмітила, відсутність зайвих нитей на його тілі. Отже, він такий дивний через щось інше…

Обнімаючи злощасні підручники і намагаючись ні на кого більше не наштовхуватися, я врешті добралася до заповітних дверей своєї кімнати і, здувши набридливий локон з лиця, переставила усі підручники на тумбочку. Шумно видихнувши, я плюхнулась на ліжко і пролежала так кілька хвилин. Якби тільки у мене був більший резерв, я змогла би скористатися левітаційними техніками, і не довелося б тягнути усі ці книжки на собі. З іншого боку, я могла б попросити Девона, якби цей гад не змився до того, як я згадала про це.

Ідея промайнула несподівано. Я різко підскочила і перебігла до крісла на якому лежав товстий фоліант в шкіряній палітурці.

Прикусивши нижню губу, я поспішно пробіглася очима по змісту і переможно посміхнулася, наткнувшись на «елементарні прийоми управління тьмою».

Відкривши потрібну сторінку, я швидко пробіглася поглядом по тексту. Зі змісту параграфу виходило, що тьма доволі примхлива форма магії з прив’язкою до емоційного стану носія. Дивне формулювання, але не в тому суть. Суть в тому, що в самому параграфі було багато зносок і посилань на попередні параграфи і теми. Кусаючи губи я вдало упустила загальні положення і перейшла до теорій управління.

«Для вдалого управління потоками тьми з внутрішнього резерву, необхідна підвищена концентрація... бла, бла, бла…. Тьма відкликається на команди носія….».

О, здається, знайшла: «Щодо управління тьмою можна умовно виділити кілька етапів: на першому етапі необхідно зосередитись на дії, яку намагаєтесь виконати, на другому, уявити конкретний результат дії, на третьому, емоційно спрямувати тьму в потрібному напрямку».

І, так… Уявляємо дію… результат дії… спрямовуємо тьму… Наче, нічого складного. Я відставила фоліант і задумливо обвела поглядом кімнату в пошуках того, на що можна спрямувати свій дослідницький інтерес. Погляд зачепився за вазу. Подумавши кілька секунд, я справедливо вирішила, що Кайя скоріше за все образиться, якщо з її вазою щось трапиться, і відкинула цей варіант. Поводивши очима по кімнаті, я врешті дійшла висновку, що можу скористатися лише чимось із своїх невеличких пожитків.

Скорбно зітхнувши, я обережно переставила один із своїх браслетів, відібрала найменш симпатичний, на стіл. Не довго думаючи, я вирішила просто злевітувати його. Що може бути простіше елементарної левітації?