Розділ 9. Про зміни

Розбудив мене, як не дивно, Рейз. Я сонно подивилася на нього і сіла на ліжку, притримуючи рукою ковдру. Іншою рукою я потирала заспані очі.

- Привіт, - посміхнувся мені темний і присів у крісло.

Я сонно потягнулася і спустила ноги на підлогу. Та одразу ж обпекла холодом, нагадавши що обігрівальні плетіння я теж зняла. І навіть котел розчарувала. Наморщивши носика, я підняла ноги і обняла руками коліна…

- Тьми, - сухо привіталася я.

Лорд оцінив і несподівано засунув руку у внутрішню кишеню свого камзола. Я допитливо спостерігала за тим, як він дістає з кишені дві тоненькі книжечки, розміром з долоню.

- Як і обіцяв… - тихо почав він, але я не дала договорити, радісно підстрибнувши і відібравши у нього дозволи, підписані самим імператором.

Темний посміхнувся, спостерігаючи за тим, як я любовно притискаю тоненькі палітурки до грудей.

- Так би і милувався вічність, - несподівано проговорив він.

І я збентежено відірвалася від предмету своєї радості і подивилася на Рейза. І щось мене в його усмішці збентежило. Швидко розширивши спектр зору, я здригнулася. Ілюзії ми ще не вивчали, але я чітко бачила хитрі плетіння магії по всьому його обличчю. І, напружившись сильніше, змогла роздивитися жовтуватий синець і злегка припухлу губу. І одразу згадалися слова Ешкарта: «Я Рейза мало не придушив…». Опустивши погляд на шию лорда я з жахом роздивилася, прикриті тонкою плівкою ілюзії сліди від пальців. Лорд, помітивши мій погляд, поспішно прикрив шию рукою.

- Еш був злим, - несподівано зізнався він зі слабкою усмішкою на губах. – Через дві-три години слідів не залишиться зовсім…

Я мимоволі поблідла, розглядаючи побите лице і обняла себе руками.

- Вибачте… - щиро вимовила я. Рейз посміхнувся і перевів погляд на моє лице. - Я не думала…

Рейз перебив мене, виставивши вперед долоню.

- Все гаразд, - з усмішкою заявив він.

І я йому повірила. Загнала совість подалі і згадала дещо, на що міг би пролити світло молодий лорд тіней.

- А той ритуал, який наді мною провів ваш брат..?

- Хороша спроба, - з усмішкою перебив мене темний і торкнувся пальцями напухлого ока, - але в цьому я тобі точно не помічник… Боюся, Еш не оцінить мою говірливість.

Мені знову стало совісно, і я не стала розвивати тему, хоча, запитань було багато, дуже багато. І, кинувши на Рейза обережний погляд з-під вій, я вирішила все ж одне озвучити.

- Думаєте, це надовго?

Молодий лорд тяжко зітхнув і зі співчуттям подивився на мене. Він хотів відповісти, але не встиг. Двері відчинилися безшумно. І в спальню увійшов Ешкарт. Побачив мене, по-юнацьки посміхнувся, зминаючи в руках мій фартух. Він хотів щось сказати, але несподівано повів носом і різко повернув голову в бік брата.

На Рейза було прикро дивитися - лице побіліло, губи затремтіли, очі різко розширились. Наступної миті Ешкарт рішучо зім’яв рукою мій фартух і попрямував до крісла, в якому сидів Рейз. Я перелякалася і інстинктивно виступила вперед, все ще тримаючи в руках тоненькі книжечки. За спиною повіяло вітерцем, і я зрозуміла, що темний втік. Фартух в руках мого вимушеного гостя спалахнув чорним полум’ям і полетів на землю уже сипучим попелом. Одразу ж закралося запитання про расову приналежність леді, бо тіні, наскільки мені було відомо, не спалахували. В них клубилася тьма, яка сама собою була гарячою, але з полум’ям нічого спільного не мала.

Фартуха було шкода, і я мимоволі зітхнула, слідкуючи за тим, як в руці темного тліють його залишки. Лорд прослідкував за моїм поглядом і різко заховав руку за спину.

- Вибач, - хрипло проговорив він.

Я підняла погляд на його лице і, не приховуючи гніву, заглянула в мерехтливі чорні очі. Ешкарт відвів погляд і глибоко вдихнув, після чого слабо усміхнувся.

- Сьогодні ж куплю новий, - пообіцяв він, продовжуючи дивитися кудись вліво.

І виглядало це так дивно. Я розсіяно дивилася на височенного лорда, що стояв переді мною, як пійманий на пакості школяр і старанно не дивився мені в очі. Красиве, смугле лице з різкими і в той же час витонченими рисами обличчя, чітко окреслені червоні губи, вольове підборіддя.

І увесь мій гнів повільно розвіявся. І я уже з цікавістю роздивлялася і мазок муки на покритій щетиною щоці, і закочені рукави, які відкривали сильні руки, обвиті темним узором від зап’ястя і далі. Я прикусила губу і не приховуючи допитливості підійшла ближче, щоб, принюхавшись, вловити приємний запах шоколаду, який чомусь перебивав усі інші запахи. Темний перевів свій погляд на мене і відступив в бік.

Я слухняно покинула спальню і спустилася вниз. Лорд  йшов за мною безшумно. Я пройшла на кухню і завмерла, роздивляючись гірку млинців на столі. Погляд зачепився за топлений шоколад в моїй улюбленій чашці і турботливо викладені столові прибори, з серветкою… І я точно згадала, що у мене нічого подібного не було. Ні, тарілки мої. Я купила за скидкою невеличкий набір ще півроку тому, розбивши ту єдину, яка дісталася мені від колишніх господарів. Але прибори… В мене було всього три ложки, і дві виделки, які від господарів залишилися. Я кинула допитливий погляд на лорда і він знизав плечима.