Розділ 8. Про ненависть, любов і втрати

- Черевики зніміть, будь ласка, я з килима очисні заклинання зняла… - через деякий час видала я. Темний примружився, руки його стиснулися в кулаки, а навколо тіла закружляла тьма. - Ну, добре, - з затримкою промимрила я, - можете не знімати…

Закрутилися спіралькою тонкі темні ниті довкола лорда, і я мимоволі поблідла.

- Ти хоч розумієш, що могла померти? – холодний – просто льодяний голос.

Я інстинктивно втягнула голову в плечі. Вушка інтуїтивно пригнулися, а пальці з тріском відірвали тоненьке мереживо від рукава.

- Дорога охороняється. А я з неї не сходила… - глухо пробурмотіла я, дивлячись на свої уже босі ноги і одночасно шкодуючи про те, що так поспішно роззулася.

Ініційований тим часом плавно піднявся, я і моргнути не встигла, як мене підійняли, і змусили дивитися на себе.

Крім усього іншого мені стало ще й соромно. Лице тіні наче постаріло за добу: губи поблідли, навколо очей утворилися темні круги, вилиці загострилися. Я стиснула губи і спробувала відвести погляд, але в мене нічого не вийшло. Довелося знову подивитися в бездонні чорні очі.

- В замок не повернусь… - вперто промовила я. Лорд скрипнув зубами. - Тут я в більшій безпеці почуваюся…

- Ти хоч уявляєш, як я хвилювався? Повернувся зранку, а тебе немає. Я Рейза мало не придушив. Я увесь замок облазив. Я ліс прочесав.

З кожною фразою я блідла сильніше, і те, яким голосом він усе це говорив лякало, мабуть, більш за все.

- Я скасував усі свої плани. Я думав, що тебе уже немає в живих. І знаєте, що у всій цій історії найсмішніше, - зло запитав темний, додавши з ричанням, - леді? - Мої вушка, всім своїм виглядом демонструючи каяття, притиснулися до голови. - Я всього на хвилину запізнився, - хрипло прошипів лорд. - Коли я влетів в ту бісову таверну, там ще був ваш запах, леді!

- Каюся… - пропищала налякано я. – Наступного разу використаю заклинання маскування запахів…

У відповідь темний спалахнув – різко від п’ят і до маківки. Стовп чорного полум’я обпік навіть стелю. Я поспішно проковтнула в’язкий ком і розширеними від жаху очима подивилася на Ешкарта. Вогонь осів через секунду, може дві. Ешкарт продовжував утримувати мене над собою і розглядати бездонними провалами замість очей, в той час, як ліве його око сіпалося заодно зі щокою.

- Придушу! – крізь зуби прошипів він.

А він може. Я мимоволі зажмурилась, готуючись до найгіршого. Минали секунди, але нічого не відбувалося. Я розплющила очі і подивилася на тінь. Він зітхнув, опустив мене на землю, притримав за плечі, коли я похитнулася і засунув руку в кишеню.

- Ваше? – покрутив він перед моїм носом тим самим срібним браслетом, яким я розплатилася з візницею.

Я мимоволі злякалася за темного – дроу непоганий, врешті-решт. Він мені навіть кружку молока купив.

- Та не чіпав я твого дроу… - роздратовано прошипів лорд. – Просто викупив у нього браслет. Жадібного візницю ти вибрала… Двадцять золотих довелося йому відрахувати.

Я мимоволі хмикнула, - цей дроу точно не пропаде, - але подивилася на розлюченого лорда і веселість як рукою зняло.

- Мій… - глухо підтвердила я. Темний несподівано схопив мою руку і поспішно застібнув на руці браслет. Декілька секунд я розгублено роздивлялася прикрасу, доки не помітила тонкі ниті магії – закляття-маяк! - А це точно не моє! – справедливо обурилась я і спробувала зняти браслет.

Застібка не піддавалася, а тоді під гнівним поглядом темного і зовсім впаялась в конструкцію. Тоді, я спробувала зняти закляття, і тільки зашипіла обпікши пальці.

- Це про всяк випадок… - зверхньо проговорив темний. Я з ненавистю подивилася на лорда, ледве стримуючи злі сльози. Щойно він фактично мотузкою мене прив’язав до себе. І байдуже, що мотузка довга, варто мені рипнутись не в той бік, і він одразу ж закине мене туди куди захоче. - І не треба на мене так дивитися! – розлючено заявив Рівендейл.

Я стерла зі щоки одиноку сльозинку – не витримала все ж – і подивилася йому прямо в очі.

- Прекрасно… - зло відчеканила я. – Тепер, коли ви мене нарешті прив’язали, може будете такі люб’язні і поясните мені суть того ритуалу, який без моєї згоди провели? І чому ваш батько вирішив, що ви збираєтесь на мені женитися? І не забудьте назвати причину своєї надмірної опіки!

Останні слова я практично проричала, не помічаючи, як у відповідь на мою лють згустилося повітря, а навколо тіла несміливо і якось в’яло проступили перші завитки тьми.

Темний явно не очікував такого натиску і навіть злегка розгубився. Лице його трішечки посвітліло, але він швидко опанував себе і, поморщившись, заявив:

- А це, люба моя леді Лайтінська, вас в жодному випадку не стосується. Принаймні поки що…

Якщо першу фразу він проговорив, відкрито глузуючи, то останню задумливо, і навіть прикро. Я же, в свою чергу, стиснула руки в кулаки і гордо задерла підборіддя.