Розділ 7. Про втечу і повернення додому

Вилаявшись, після того, як втретє з пальців зірвалися неслухняні ниті тьми, я тяжко зітхнула, але здаватися не збиралася. Не знаю, скільки я просиділа над складним плетінням, коли відірвалася від нього, на вулиці уже сутеніло. Я відійшла на декілька кроків і знову уважно оглянула ниті, якими були вкриті двері: ось захисний узор переплітається з охоронним, ось плетіння що додає міцності дерев’яній поверхні, захист від вогню, води, повітряний бар’єр, - чого там тільки не було. Але усі ниті повільно впліталися в активаційний символ. Активація на конкретну особу…

Я нахмурилась, і несподівано піймала швидкоплинну ідею за хвіст. Магія звичайно не моя. Але ж це ниті тьми… І якщо вірити темному, вони до особистого резерву не мають жодного стосунку. А якщо вони взагалі не прив’язані до особи. По них, звичайно ж було видно, що вони виплетені з живого носія… Але якщо припустити, теоретично, що у всіх ініційованих Тьмою є зв'язок. Якраз на рівні тьми… А тьмою зі мною поділився Ешкарт…

Я поспішно зняла рукавички. Страшнувато було торкатися темних нитей голими руками, але я пересилила страх, і простежила пальцями узор. Дивовижне відчуття, наче торкнулася тонесенького, сплетеного з павутини мережива. Затамувавши подих, я підчепила центральні ниті, і м’яко видозмінила символ активації. Клацнув замок, і щаслива усмішка розповзлася на моїх губах.

Я поспішно натягнула шапку, накидку з капюшоном і вибігла у вітальню. За тим самим принципом я обманула і вхідні двері і, накинувши капюшон, вибігла в коридор.

Спершу я, звичайно, розгубилася, але, поблукавши трішки холодними коридорами, натрапила на знайомі двері. Хотіла було зайти і дочитати нарешті про той ритуал, але ці двері мені обдурити не вдалось. Я насупилася, стукнула носком черевика непорушні двері і зітхнула.

Ниті на дверях бібліотеки переливалися усіма кольорами веселки, і серед них було сповіщальне плетіння. Я його вчасно помітила, і ізолювала, але цього виявилося мало. Я не змогла ні розплести захисне плетіння, ні вплести в нього активацію на себе.

Зате я швидко знайшла дорогу на кухню і вибігла у двір через службові двері. Зорієнтувалася не одразу – заходила сюди я через центральні ворота - зате мороз збадьорив.

Потираючи задубілі плечі, через годину приблизно я знайшла дорогу, якою ми сюди їхали. Ішла довго, ховаючись в кущах від рідкісних вершників. Слава Темним Богам, дорога охоронялася від нечесті, а то знайшли би мене зранку холодним трупом десь посеред дрімучого лісу, і не факт, що цілою.

Я кожного разу тіпалася, коли за невидимою для звичайних смертних лінією миготіли відблиски хижих очей.

І з кожним пройденим кілометром їх ставало більше. Справа в тому, що подорожуючих пішки, посеред ночі в Північній провінції не було. Всі знали про нечесть, яка водиться в тутешніх лісах, і боялися…

А я… Я знала, що дорога охороняється. Пощастило, що ніхто не трапився мені поки я блукала довкола замку в пошуках цієї самої дороги.

Десь через чотири години, коли місяць почав уже ховатися за обрієм, я натрапила на маленьку непримітну таверну. Мою увагу привернули візок з дашком і упряж, розстелена на перилах. Вушка збуджено заворушилися, і я прискорилася. В конюшні віднайшлися два коники з характерною емблемою візницької служби Артана… А від Артана до столиці рукою подати.

Розтерши замерзлі долоні я заскочила в таверну. До мене одразу ж повернулася повненька дама, яка до цього спокійно протирала столи, мугикаючи собі під носа якусь мелодію. З запізненням бренькнув дзвіночок. В зал з непримітних дверей вийшов добротний чоловік і здивовано витріщився на мене.

Я скинула з голови капюшон і добродушно посміхнулася. Грошей у мене не було, але було декілька браслетів. Моїх… у лордів я не взяла б нічого… такого.

- Тьми, - ввічливо привіталася я.

Чоловік з жінкою переглянулися і жінка поспішно заховалася за тими самими дверима.

- Чим можу допомогти добротній леді? – дещо розгублено запитав хазяїн таверни.

Я прикусила губу і подивилася на нього великими-великими очима.

- А у вас тут часом візниця не зупинявся?

Чоловік пожував губи, схрестив руки на грудях і прошив мене настороженим поглядом.

- Ну зупинявся… - хмуро пробасив він.

Я знову мимоволі потерла замерзлі долоні і навіть подихала на них.

- А можна я його зачекаю?

Чоловік хмикнув у вуса і кивнув на стілець.

- Чекайте…

І я поплелася до того самого стільця. Сіла і зняла рукавички. В таверні було значно тепліше ніж на вулиці і зігрілася я швидко.

Зійшло сонце, я уже почала хвилюватися, як би не попастися лорду, а він однозначно розізлиться, коли зрозуміє, що я втекла. Спустилося вже троє гостей. І тут в зал стрімголов влетів молодий напівкровний дроу. Він на ходу застібав формений піджак і поспішив до хазяїна таверни. Кинув йому на стійку декілька срібних монет і отримав кружку підбадьорливого відвару.

Я підбігла до нього і зупинилася, розглядаючи красиве обличчя. Темний якраз пригубив свій напій, але закашлявся, помітивши мій погляд.