Розділ 6. Про таємничі ритуали і допитливість юних дам.

Я лежала на ліжку. Наді мною з хмурим виразом обличчя нависав темний. Його погляд уважно вивчав моє, повільно червоніюче, лице. Красиві губи тіні стиснулися в тонку лінію, а обличчя потемніло сильніше.

- Леді Лайтінська, ви завжди так нахабно ухиляєтесь від виконання своїх обіцянок?

Я розгублено кліпнула декілька разів і заперечно мотнула головою.

- Це добре… - хмуро промовив лорд і злегка відсторонився. – Повторимо пізніше.

Краще б він промовчав. Натовп оскаженілих іскорок, прошивши усе моє тіло, мало не відправив мене назад в непритомний стан. Лорд задоволено посміхнувся, помітивши мою реакцію, і знову нахилився до мене.

- Не треба! – панічно прошепотіла я, відчуваючи легкі уколи на шкірі.

Ініційований завмер, окинув мене задумливим поглядом і хмикнув.

- Ми до цього ще повернемося, - тихо пообіцяв він і відійшов до своєї шафи.

Зашаруділа тканина, і я кинула в його бік обережний погляд з-під вій. Лорд дістав білу сорочку, і темні штани, після чого розстібнув пасок.

Я різко перекотилася на бік і з головою заховалася під ковдрою. Втім, ковдру з мене швидко стягнули. Темний був уже одягнений і з підозрілим блиском в очах роздивлявся мене.

- То чому ти боїшся відрахування? – запитав Ешкарт, нахабно відтіснивши мене і прилігши поряд. Я закуталася в ковдру і хмуро подивилася на нього. У відповідь на моє мовчання ініційований невдоволено стиснув губи. - Що сталося між тобою і братом? І чому лорд Персевіл уже півтора року оббиває пороги твоєї рідної Академії? – продовжив він. Остання новина стала для мене несподіванкою. Я мимоволі нахмурилась і з недовірою подивилася в очі тіні, однак відповідати все ще не поспішала. - Можу припустити, - промовив врешті лорд, - що ти втекла, для того, щоб уникнути небажаного шлюбу. Персевіл не дуже приємний тип… Думаю, навіть імператор буде кращою партією. Хоча… Тауреліон буває доволі моторошним.

Якщо раніше я і збиралася висловити лорду своє обурення, то згадка про імператора погасила мою войовничість, як відро льодяної води гасить полум’я. Навіть мої вушка пригнічено опустились. Не те щоб я боялася нашого монарха… Хоча, не можу з впевненістю стверджувати зворотне. Просто…

- Навіщо ви це все мені розказуєте? – хрипло запитала, дивлячись на свої руки.

Темний проігнорував моє запитання.

- Знаєш чому Мілдрет не відрахував тебе після того випадку з Харгом Елтроу?

Я побіліла сильніше, вушка і зовсім повисли, що свідчило про крайню безвихідь. Якщо він знає про Харга, він знає все. Харг – один із трьох синів леді і лорда Елтроу і чистокровний демон. Не дивно, що йому прощалося майже все, в тому числі і вилазки в жіночий гуртожиток. І коли цей велетень забрався в моє вікно, я заверещала. Охоронні заклинання по всьому периметру блискавично зреагували на безневинне закляття мовчання і в результаті молодого лорда чекала довготривала вимушена відпустка в лазареті.  

Зламані були практично усі кінцівки, ніс, проломлений череп. В результаті за використання заборонених плетінь мене з гуртожитку вигнали. Добре, що хоч з Академії не поперли.

- Заклинателів останнім часом дуже мало. А таких талановитих взагалі одиниці. – Я здригнулася і підтягнула коліна до грудей. – Тому він і Персевіла до тебе не підпускає, за що я йому вельми вдячний… Чесно кажучи, мені довелося довго його переконувати, що у мене немає поганих намірів стосовно тебе… Що він в тобі розгледів, якщо до останнього не хотів видавати інформацію?

Я не знала відповіді на це запитання і, безсило обнявши себе руками, згадала, як вперше потрапила в Академію Прикладної Магії. Непривітний директор сидів за столом і зосереджено переглядав якісь документи.

Він хмурився і час від часу почісував брову пальцем з масивним перстнем, ігноруючи мене більше десяти хвилин. Я уже втомилася стояти, зате перестала задихатися від швидкої ходьби і обдумувала аргументи, якими збиралася переконувати лорда в необхідності мого негайного зарахування на перший курс. Нарешті, лорд-директор відірвався від своїх паперів і кинув на мене короткий погляд.

- Чим можу допомогти? – запитав він, знову опустивши погляд на документи.

Я разом розгубила усю впевненість. Голос темного був холодним і з явними нотками роздратування. Я нагадала собі, що мене чекає, якщо нічого не вийде і змусила заспокоїтись.

- Я хочу у вас навчатися… Я маю на увазі Академію…. – моє тихе бурмотіння розчули і уже з цікавістю подивилися на мене.

Лорд відставив свої документи і протягнув руку. Я тремтячими руками передала йому тонку папку, яку поспіхом зібрала, покидаючи дім.

Змахнувши рукою, він скопіював матеріали і помістив їх в окрему теку. На ній красивим каліграфічним почерком вивів «Абітурієнт № 1».

Я поблідла. Лорд-директор протягнув мені мою папку і знову повернувся до своїх паперів. Паніка сколихнулася під шкірою, і, коли я потягнулася за папкою, руки тремтіли втричі сильніше. Мої останні надії розвіялися, і я уже хотіла виходити, але зусиллям волі заставила себе зупинитися, поспішно стерла скупі сльози і різко повернулася знову обличчям до директорського столу.