Розділ 3. Про небезпеку несподіваних знайомств

Ранок, точніше вечір, зустрів мене приємним солодким запахом чорних лілій. Ці квіти в нашій холодній столиці знайти було доволі важко, тому, вдихаючи їх п’янкий солодкавий аромат, я мимоволі починала посміхатися. 

Дотик теплих пальців зіпсував усе враження. Я настільки різко підскочила, що обов’язково врізалася б в лорда, якби той вчасно не відсторонився. Його зелені очі підозріло мерехтіли. Я підтягнула ковдру до підборіддя і відповзла подалі. 

— Як спалося? — невинно запитав лорд, присівши на той самий диванчик. 

Я проігнорувала його запитання і сильніше закуталася в ковдру. 

— Ти міг сказати мені, що це твої апартаменти… Тепер нас вважатимуть парою… 

— Взагалі-то, я відвів для тебе окремі апартаменти, — несподівано промовив Рівендейл. – Але не захотів піддавати тебе небезпеці, тому вирішив, заночувати у вітальній… 

Я потерла долонями обличчя і повільно видихнула. Виходило, що я сама зіпсувала свою репутацію. Декілька хвилин я мовчки розмірковувала над ситуацією, а тоді начхала на все. Врешті-решт, заміж я взагалі не збиралася, тому мені було байдуже, що подумають оточуючі. Чому б тоді цим не скористатися? І все одно, неприємно це якось… 

— Міг хоча б попередити… — тихо вимовила я і схрестила руки на грудях. 

Рейз розуміюче кивнув і відвів погляд. Я мовчки підтягнула букет лілій до себе і занурила носа в чорні квіти. 

— Подобаються? — обережно запитав він. 

— Мої улюблені, — чесно зізналася я і глибоко вдихнула. 

Лорд знову подивився на мене і посміхнувся. 

— Ти мене приємно вразила… — несподівано зізнався він. — І збентежила, якщо чесно.

Я мовчки знизала плечима і зажмурилась. Здається, я не виспалась. Лорд ще щось сказав, але я не розчула його слів і перепитала. 

— Можу я запросити тебе на невеличку прогулянку в саду після балу? — Сонливість як рукою зняло. Я заглянула в допитливі очі лорда і мимоволі поблідла. Помітивши мою реакцію, Рейз нахмурився і потер пальцями чоло. — Вибач, не міг не запитати…. – несподівано промовив чоловік. 

Я промовчала. Лорд піднявся і, попрощавшись, вийшов. Я провела його задумливим поглядом. Схоже, саме час вшиватися звідси.

Сьогоднішній бал розпочався пізніше. Рейз прийшов по мене через декілька годин і старанно намагався не витріщатися. Я нервово теребила пальцями тоненький ланцюжок, що звисав з браслета, і перебирала в голові найрізноманітніші варіанти відмови. Мені хотілося зберегти з ним дружні стосунки, і я точно не бажала його підставляти.

Заспокоїлась я тільки опинившись серед натовпу в бальному залі замку. Рейз привітно усміхався усім гостям, відповідав на їхні запитання, але очі його залишалися байдужими до всього. Вони час від часу затягувалися тьмою, і це непокоїло мене. Через декілька годин я зрозуміла, що мене це жодним чином не стосується і вирішила поцікавитись. 

— Що не так? — обережно запитала я, щойно з’явилася вільна від обміну люб’язностями хвилинка.  

Рейз зосередив на мені свій погляд і криво усміхнувся. 

— Робота… — несподівано зізнався він. 

В його голосі прозвучала дивна безнадія, і я чомусь нахмурилась сильніше. Неприємне передчуття зародилось десь глибоко всередині, і вирішило там поселитися на найближчий час. Ми вправно переміщувалися між знатними гостями, обмінювалися з ними ввічливими кивками, аж раптом зупинилися. Рейз різко притягнув мене до себе і міцно обійняв за талію. 

І тільки тоді я зрозуміла причину такої разючої зміни поведінки і згадала, де саме чула про непорушність обіцянок деяких лордів. Паніка оволоділа мною миттєво. Не знаю, про що думав Рейз – я була готова душу продати, тільки б не перетинатися з цією жінкою. Але витончена, у всіх сенсах цього слова, леді в розкішному чорному платті, невпинно наближалася. Я поблідла і раптово оніміла. Леді Рівендейл я бачила всього один раз, коли вона заміщала нашу викладачку з Побутової магії. Всього одна лекція… І зараз я молилася про те, щоб жінка не встигла мене запам’ятати. 

Леді підійшла до нас і подарувала нам розкішну посмішку. Вона насторожено оглянула мене з ніг до голови і ледь помітно стиснула губи. 

— Рейз, любий… ти нас не познайомиш?

І мені від серця відлягло. Я привітно посміхнулася, а чоловік тим часом ввічливо поклонився і з гордістю подивився на мене. 

— Мелл, познайомся, це моя мама – леді Патриція Рівендейл. Мам, ця юна особа – Мірнелла Лайтінська, вона зглянулась наді мною і погодилася супроводжувати мене на цьогорічних балах. 

Леді кивнула і якось дивно посміхнулася. 

— А чи не та це леді, що навчається на другому курсі в Академії Прикладної Магії? — і погляд такий хижий і хитрий.

І мені чомусь одразу стало зле. А леді тим часом в лиці перемінилася і зміряла мене уже оцінюючим поглядом. Темні вони такі, вони у нас всі можливості завжди максимально використовують. 

— Я така рада познайомитися…. — солодкавим голоском проголосила, врешті, вона і розщебеталася на тему того, яка ми прекрасна пара, і як ми доповнюємо одне одного. 

Я блідла, червоніла і знову блідла. Жах від усвідомлення усієї абсурдності ситуації неприємно сковував усе тіло. І я з усіх сил старалася не розсміятися. Істеричний сміх чудом вдавалося стримувати, але щойно леді відійшла від нас, один смішок все ж прорвався.