Розділ 18. Про проблемних родичів

Щоправда, навіть на цьому наш з Ешкартом день не завершився. Повернувшись, ми практично одразу ж відправились в кабінет тіні, і поки Ешкарт розглядав дисциплінарні проступки, викликаючи до себе по черзі студентів, я старанно шкрябала листа своїм друзям. Але нічого путнього написати так і не виходило. І один за одним в корзину відправлялися зіжмакані листки.

Я просто не знала, що їм написати, і про що взагалі можу їм розповісти. Все ж, тіні особлива когорта жителів імперії. І я не впевнена, що можу розголошувати їхні таємниці. Врешті, години дві потому, я все ще сиділа перед чистим листком і розривалася від протиріч. З чого б не розпочинала листа, якоїсь миті я просто заходила в глухий кут і уже не могла написати нічого. І я навіть не знала, з чого саме варто починати. З ініціації, чи з заручин, чи з того, де зараз знаходжуся.

З кабінету Ешкарта вийшов черговий студент, і я глибоко вдихнула, стиснувши пальцями ручку, після чого рішучо написала всього один рядочок, старанно згорнула листок, і закляттям викликала магічного вісника.

- Все написала? – запитав Ешкарт, обхопивши долонями мої плечі.

- Мені потрібне дзеркало, - тихо відповіла я, і різко видихнула, щойно прийшло повідомлення, про отримання листа.

Ешкарт виконав моє прохання тієї ж миті. І за моєю спиною матеріалізувалося величезне на повний ріст дзеркало. Його появу я відчула, як порив холодного вітру, що несподівано вдарив у спину.

- Мені навести на тебе морок? – тихо запитав Ешкарт, і навіть підняв руку готуючись до закляття.

Але я перехопила його долоню і тільки заперечно мотнула головою, відчувши, як встановлюється зв'язок. Мимоволі затримала дихання і зажмурилась.

- Мелл? – хрипло запитали знайомим голосом. – Це справді ти?

- Ти пофарбувала волосся! Де ти була?! – несподівано викрикнула Кайя, і я мимоволі здригнулася.

- Ви, - загрозливо проговорив Девон. - Я пам’ятаю вас.

І я різко підскочила зі свого місця. Ешкарт мовчки дивився в дзеркало, а тоді несподівано усміхнувся.

- Щось таке пригадую, - добродушно проговорив темний. – Здається, ти той самий нахаба, якого мені доводилося за шкірку викидати у вікно.

Я і сама мимоволі усміхнулася, і, нарешті, повернулася обличчям до дзеркала. Щойно наші погляди зустрілися, Кайя скрикнула і відсахнулася, а Девон різко побліднув і відступив на крок, міцно притиснувши дівчину до себе. Приблизно такої реакції я і очікувала. Звичайно, моє зникнення під час заняття не могло залишитися непоміченим. І все ж сумніваюся, що комусь з них спало б на думку, що мене ініціювала Тьма. Зараз же, в їхніх поглядах відображався непідробний страх. І все ж мене впізнали.

Як такої розмови у нас не вийшло. Девон з Кайєю задавали запитання, але я намагалася відповідати коротко і стисло, щоб не підігрівати їхню допитливість. Уже в самому кінці, перш ніж зв'язок перервався, Девон відпустив руку Кайї і наблизив своє лице до дзеркала.

- Ти ж знаєш, що можеш на нас покластися…

Я відчула, як до горла підступив ком і мимоволі відвела погляд. Вина буквально душила, і тільки тепла долоня Ешкарта діяла заспокійливо. Врешті, мені вдалося кивнути і вичавити з себе криву посмішку. Коли ж зв'язок перервався, і в дзеркальній поверхні відобразилося моє обличчя, я різко видихнула і тільки завдяки Ешкарту встояла на ногах.

Але разом з тим я відчула і полегшення. Тепер вони хоча б не будуть мене шукати і хвилюватися будуть менше. Принаймні я на це сподіваюся.

Завдяки сонним чарам тієї ночі я змогла нормально виспатись. Але, прокинувшись зранку, ще довго прокручувала в голові цю незграбну розмову. Можливо, я сказала щось не те, або чогось не сказала. Заспокоювало тільки те, що увесь час поряд був Ешкарт. І щось мені підказує, що він зупинив би мене, якби я сказала щось зайве.

Увесь наступний тиждень пройшов як в тумані. Я прокидалася зранку, щоб відправитись на заняття, після чого разом з Ешкартом перебувала на полігоні поки він проводив практикум. При цьому вільного часу у мене практично не було. Правила Академії доводилось читати практично без передиху. І через три дні директор Морат влаштував мені невеличкий екзамен.

Але був у цілодобової зайнятості і свій плюс. Я майже не думала про брата. І відчуття, що я дарма трачу час було не таким сильним. Разом з тим, моя прив’язаність до Ешкарта почала повільно слабнути. Щоправда, тепер я відчувала його переміщення практично як частинку себе. І могла відслідковувати його практично на всій території Академії. Складно сказати, з чим саме це пов’язано, але підручники з расознавства відносили подібну особливість до рис притаманних лейрам.

Я постаралася на цьому особливо не зациклюватися, щоб не забивати голову непотрібними роздумами і почала повільно збільшувати відстань між нами.

За тиждень мені так і не вдалося налагодити стосунки з одногрупниками, але ніхто більше не дивився на мене зверхньо. Все частіше в поглядах оточуючих відображалася допитливість, і хоча вона досі конкурувала з настороженістю, відвертої ворожості стосовно мене майже ніхто більше не проявляв. За винятком хіба що професора Тіллі, який буквально свердлив мене недобрим поглядом практично на кожному занятті. До речі, пари він тепер проводив в магічному ковпаку. І в моїй присутності навіть рук з нього не висовував. Але схоже тільки у мене це викликало занепокоєння. Мої одногрупники тихо посміювалися у професора за спиною, величаючи його професором-ковпаком, а Ешкарт і зовсім відверто висміював ельфа, майже на кожному занятті навмисне зачіпаючи його словами. І звичайно ж, це не могло ніяк не відобразитися на моїх взаєминах з викладачем.