Що мав на увазі демон, ми так і не дізналися. Уже через мить підле створіння розчинилося в повітрі не залишивши по собі і сліду, а на полігон тим часом завалилася група студентів з допитливими виразами обличь.
Ешкарт від чогось скривився і тяжко зітхнув. Одразу ж після цього на полігон завалилася ще одна групка студентів, а вслід за нею і ще одна.
Що відбувається, я так і не змогла зрозуміти, але Ешкарт схоже був в курсі, бо зберігав спокій і тільки роздратованим поглядом супроводжував кожного нового студента.
Особисто я нарахувала двадцять сім осіб, і це було набагато більше, ніж на попередніх двох заняттях.
- Що відбувається? – врешті не втрималась я від цікавості.
- П’ятий курс, - наче це усе пояснює відповів Ешкарт. – У вас на цьому курсі якраз з’являється допуск до вивчення бойової магії тьми. П’ятикурсників завжди найбільше, але так, щоб стільки…
Ешкарт не закінчив і нахмурився. Нарешті на полігон увійшов лорд Екнез і зачинив ворота. По виразу його обличчя уже було видно, що щось не так, і щойно він підійшов до нас, це підтвердилось.
- Лорде Рівендейл, тут така справа…
Ешкарт виставив руку вперед, тим самим зупинивши перевертня, і оглянув групу.
- Всі присутні? – холодно запитав він.
У відповідь на його запитання, з натовпу студентів виштовхали худорлявого хлопчину, і той переляканими очима впився в ініційованого. Ешкарт глибоко вдихнув, помасував пальцями перенісся і подивився на тіней.
- Не люблю повторювати двічі, - застережливо проговорив темний і хлопчина здригнувся.
- Т-т-тут т-та-кка справа… - заїкаючись вичавив він.
Але не встиг він закінчити, як ворота полігону відчинилися і в натовп студентів буквально влетіла чорна хмарка, розігнавши тим самим тіней, і привернувши увагу Ешкарта.
З хмаринки сформувався чоловічий силует, і невдовзі перед нами уже стояв високий світловолосий ельф, який від своїх родичів фактично нічим і не відрізнявся.
- Мірон Роввел, і чому я не здивований, - роздратовано пробурмотів собі під носа Ешкарт.
- О, лорде Рівендейл, давно не бачились, - радісно проторохкотів ельф, практично підлетівши до ініційованого.
Дякувати богам, на руках Ешкарта уже були рукавиці, інакше радісне рукостискання могло обернутися не дуже веселими наслідками для ельфа.
- Я тут якби, поспішав, ну ви розумієте, - якось нервово це прозвучало.
І невдовзі нервовість ельфа стала зрозумілою.
- Роввел, щоб тебе Тьма пожерла!
На полігон влетів розлючений демон в повній бойовій готовності, з рогами і копитами, все як і має бути. Ельф тієї ж миті чкурнув за спину Ешкарта і похлопав того по плечу.
Ініційований різко видихнув і схрестив руки на грудях, з дивовижним спокоєм зустрівши розлюченого демона.
- Дай його сюди, я йому тільки руки з ногами місцями поміняю, щоб не сунув більше свої папірки куди не просять, - прошипів Ешкарту практично в лице темний.
- Та що я такого зробив? – з-за спини тіні обурився ельф.
- Що?! – від одного окрику рогатого задзвеніло в вухах. – А де трупи?!
Ельф знітився на мить, після чого нахмурився і прикусив губу. Далі в його очах несподівано відобразився дивний вогник, і він визирнув з-за спини Ешкарта.
- Ну, ви ж самі говорили, що у вас морги переповнені. От… А я некромант, не міг просто залишити ваші слова без уваги.
- Сорок сім трупів! – проричав прямо в лице Ешкарта демон. – Сорок сім! Де мені їх тепер ловити?!
- Аварос, - заспокійливо похлопав демона по плечу Ешкарт, - сходи до Мората в кабінет. Він із задоволенням виділить тобі студентів у допомогу.
- Він уже виділив! – буквально проричав демон. – У мене було два бродячих трупа, а тепер його стараннями сорок сім!
Не знаю чому, але після його окрику з моїх губ зірвався тихий смішок. В абсолютній тишині він прозвучав особливо голосно. Ліве око демона сіпнулось і він хижо нахилив голову, подивившись на мене. І якщо до цього Ешкарт стояв спокійно, то щойно погляд демона перемістився на мене, темний напружився.
- Тьми вам, лорде Аварос, - ввічливо привіталася я, сміливо зустрівши розлючений погляд вартового. – Давно не бачились.
Демон під моїм поглядом різко випрямився, а потім так само різко зменшився в розмірах і повстав перед нами уже у вигляді синьоокого юнака.
- Лайтінська? – з недовірою перепитав він.
Ельф тієї ж миті перевів свій погляд на мене і здригнувся.
- Заклинательниця? – не менш здивовано уточнив він, і навіть подався вперед, щоб краще мене роздивитися.
Протягнуту в моєму напрямку руку перехопив Ешкарт і кинув на ельфа спопеляючий погляд.
- Емм… - протягнув несподівано Роввел. – Це тебе Кромберг шукає?
Я мимоволі поблідла, почувши знайоме прізвище і миттю перевела наполоханий погляд на Ешкарта. Мабуть, я закінчена егоїстка. Як інакше пояснити те, що зі смерті брата я навіть не думала про те, щоб зв’язатися зі своїми друзями? А з іншого боку, що би я їм сказала? Не хвилюйтеся, зі мною все гаразд, тільки тепер вам краще триматися від мене якнайдалі?