Як не дивно, професор Тіллі швидко опанував себе і оперативно відвернув увагу курсу на себе. Дуже швидко заняття повернулося у своє русло, і нам навіть вдалося зайнятися безпосередньо медитацією. Хоча, особисто мене бурмотіння викладача тільки відволікало, і я ніяк не могла позбутися нав’язливих думок. Врешті-решт, мені так і не вдалося «досягнути гармонії». І дзвінок продзвенів саме вчасно. Студенти неквапливо піднімалися зі своїх місць, слухаючи настанови професора. Я не сильно від них відставала, та коли уже наближалася до дверей, професор несподівано зупинив мене.
- Підійдіть, Лайтінська, - зосереджено щось пишучи, проговорив ельф.
Десь глибоко всередині закралося погане передчуття, але я поспішно його прогнала і впевнено підійшла до столу викладача.
- Руку, - протягнув мені свою долоню професор.
Я, чомусь, одразу згадала візит в кабінет директора, і інстинктивно заховала долоню за спину.
- Що це таке? – кивнула я головою на листок паперу в руках чоловіка.
- Заборона покидати територію академії, - пролунало раптом з пустоти.
В наступну мить за спиною ельфа виник лорд Астер. Ельф помітно збліднув, і навіть підскочив на місці від переляку. Скориставшись його реакцією, лорд Астер вихопив у нього з рук листок і уважно перечитав.
- Ха, - переможно викрикнув він. – Я вгадав.
З цими словами він сперся ліктем на плече професора і наблизив своє обличчя до самісінького кінчика гострого вуха.
- Це погана ідея, Тіллі. Дівча не може тут застрягнути на невизначений термін. У Мелл є ціль. - З цими словами він випрямився і посміхнувся мені. Але я від цієї усмішки здригнулася. - З деяким запізненням до мене дійшли чутки про вашу втрату. Щиро співчуваю, і бажаю якомога швидшої помсти.
Несподіване розуміння в погляді демона підкупило, і я непомітно для самої себе ослабила бар’єри.
«Ти уже навчилася користуватися своєї лівою рукою?», - несподівано прямо в голові пролунав його голос.
Я мимоволі відсахнулася і схопила Ешкарта за руку. На мить сині очі демона стали насичено фіолетовими, а може це все просто гра світла і тіні. Але я усім своїм нутром відчула смертельну небезпеку. Щось подібне я уже відчувала в Залі Ініціації, коли зустрілася зі жрецями Тьми. Але лорд Астер жрецем точно не був. Він був чимось більшим, значно небезпечнішим.
- Астер, - роздратовано гаркнув Ешкарт.
Демон перестав дірявити мене своїм поглядом і подивився на ініційованого.
- Я всього лише висловив свої співчуття твоїй нареченій, що в цьому такого? – зобразивши наївність, запитав лорд.
- Я надто добре знаю тебе, - хмуро проговорив Ешкарт.
- Ех, ностальгія розігралася… Відправити тебе ще разок куди-небудь подалі, де не діють переміщення?
- Я був на третьому курсі, - роздратовано прошипів Ешкарт. – І ті бісові ящери мене мало не зжерли.
- Ну знаєш, за три курси жодного разу не отримати по пиці, це вже наглість, - награно обурився професор.
- Я і за всі дев’ять ні від кого крім тебе ударів не пропускав, - прищурившись відповів Ешкарт.
- Це ж прекрасно, буде чому навчити наших випускників. Ти у них, до речі практикум ведеш через п’ять, чотири…
Ешкарт здригнувся, схопив мене за передпліччя і в наступну мить ми опинилися на полігоні. Ізольованому захисним магічним полем полігоні, де уже знаходилося біля десяти тіней, одягнених в зручну спортивну форму і один особисто мені добре знайомий перевертень.
- Новий викладач прибуде з хвилини на хвилину, - безрезультатно намагався привернути увагу випускників лорд Екнез.
При цьому перевертень виглядав не таким розхристаним і розсіяним як зазвичай.
- Демони б вас пожерли, - собі під носа вилаявся перевертень, і зручніше перехопив стопку документів. – Коли ж уже буде цей дзвінок.
З цими словами лорд Екнез повернувся в наш бік, побачив мене і… випустив усі свої дорогоцінні папери. Тієї ж миті він кинувся усе збирати, хаотично кидаючись від листка до листка. Аж раптом Ешкарт клацнув пальцями і документи самі злетілися лорду в руки. Форма викладача Академії Тьми Споконвічної перевертню неймовірно личила, дивовижним чином підкреслюючи усі його чесноти. В ній він здавався більш мужнім, мабуть. В цю мить, нарешті, продзвенів дзвінок, і у лорда Екнеза сіпнулось праве око. Ешкарт це помітив і несподівано посміхнувся. Поправивши свій плащ, він неквапливо натягнув рукавиці.
- Я сам представлюся, якщо ви не проти, - з усмішкою запропонував він.
І було в цій усмішці щось садистське. Лорд Екнез тільки кивнув, і ми разом провели спину Ешкарта напруженими поглядами.
Зупинившись перед групою, Ешкарт усміхнувся ще ширше, і несподівано топнув лівою ногою. Носок його черевика ледь-ледь торкнувся землі, а увесь полігон здригнувся так, наче по ньому пробіглося з десяток драконів. Тремтіння пройшлося землею і в деяких місцях навіть утворилися тріщини.
Особисто я похитнулася, і лише з допомогою лорда Екнеза втрималась на ногах. Студенти вистояли самостійно, але гомоніти припинили і зосередили усю свою увагу на ініційованому.