Розділ 13. Про повернення додому і нові починання.

Якщо забути про деякі незручні моменти, то нам з Ешкартом вдалося успішно заселитися в гуртожиток академії. Всі мої речі включаючи дві книги поцуплені з закритої секції бібліотеки, були розібрані і акуратно розкладені на полицях в гардеробній Ешкарта.

Чесно кажучи, раніше я так не хвилювалася з приводу того, як і де буде міститися мій гардероб. Та я взагалі навіть не замислювалася над цим до сьогоднішнього дня, тому що, спостерігаючи за тим, як ініційований акуратними рівненькими стопочками з допомогою магії розкладає свої сорочки, я несподівано усвідомила, що зовсім не вмію розбирати валізи.

Поки я жила в родовому замку, це за мене завжди робила прислуга. Переїхавши в Академію Прикладної Магії, я просто звалювала всі свої речі на полицю в шафі. Зрідка щось неакуратно розвішуючи на вішаках. Цього разу я відчайдушно старалася не осоромитись. І нехай мої стопочки виглядали не такими акуратними і рівненькими, але безладу вдалося уникнути. І все ж я досі почувалася дуже дивно.

- Мелл? – покликав Ешкарт, і я різко відскочила від нього, усвідомивши, що уже деякий час стою ткнувшись чолом в його плече. – Насправді, я не проти ще так постояти, але завтра у тебе пари… і у мене також, - остання фраза прозвучала вкрай роздратовано, після чого Ешкарт натягнуто посміхнувся. – То що ти хотіла тут знайти?

Ми стояли посеред бібліотеки в моєму родовому замку і навіть незважаючи на те, що місце розташування пентаграми успішно реставрували, я з точністю могла сказати, де вона розташовувалася. Більше того, в бібліотеці все ще зберігався присмак насильницьких смертей.

При цьому енергія смерті була настільки сильною, що усю мою ліву руку кололо і ломило від неї. Наче відчувши це, Ешкарт несподівано ніжно торкнувся моєї долоні, і зігрів її своїм теплом.

- Ми можемо прийти сюди пізніше, - м’яко проговорив він.

Я нічого не відповіла, тільки стиснула пальцями ключ, переданий братом.

- Ні, я в порядку… - запевнила я Ешкарта, і вирвала долоню з його руки.

Гнітюча атмосфера жодним чином не додавала впевненості, а пустота замку навіть дещо лякала. Не було чутно ні гомону прислуги, ні цокоту каблуків служниць. Ні навіть дзвону посуди. Мій покращений слух не вловлював нічого. Замок був повністю пустим і це відізвалося болем.

Скоріше за все слуги розбіглися одразу після похорону брата. В принципі, цього і слід було очікувати. Я повністю забула і про них, і про замок. Та навіть якби їм продовжували виплачувати заробітну плату, я сильно сумніваюся, що хто-небудь з них наважився б залишитись у цьому місці, після того, як прямо у них під носом був убитий господар замку. А Данніс не був слабаком. Випускник бойового факультету з чи не найкращими результатами на курсі. Геніальний вчений і бізнесмен. І групи божевільних темних виявилося достатньо, для того, щоб його знищити.

Я тряхнула головою, рішучо проганяючи нав’язливі думки. Мені потрібен ясний розум, щоб з усім тут розібратися. І спершу я навідалася в лабораторію. В приміщенні все ще царював безлад. Обгорілі книги, розбиті пробірки, плями від реагентів. Ешкарт не дозволив мені ні до чого торкнутися.

- Навряд чи ти знайдеш тут що-небудь важливе. Не після того, як Імперська служба безпеки усе тут перерила, - тихо проговорив ініційований, утримуючи мене рукою за плече. – Якщо твій брат хотів тобі щось залишити, думаю, він зробив би це у місці, про яке відомо тільки вам двом. Там, куди більше ніхто не наважився б навідатись, тільки ти.

Я розгублено кивнула і відступила назад. Місце про яке було відомо тільки нам двом… Навіть не уявляю, що би це могло бути. Після смерті батьків ми так рідко проводили час разом. Я уже і не пам’ятаю, щоб коли-небудь ми залишалися удвох. Поряд з Даном завжди був його вірний помічник. Та й Персевіл крутився довкола. А за мною завжди наглядала Тільда.

Єдине, що я зараз могла – довіритись інтуїції, але й вона мовчала. Бібліотеку я переривала з особливою зосередженістю. Мене всю буквально трясло, а перед внутрішнім зором постійно зринали давні події. Навіть присутність Ешкарта не позбавляла мене від жахливих спогадів і вини, що буквально жерла мене зсередини.

В якусь мить, я просто почала скидати усі книги з полиць на підлогу. Ешкарт ніяк не коментував мою істерику, і не квапився мене зупиняти. Він наче давав мені час виплеснути емоції. І в якусь мить, я просто спіткнулася, об власноруч розкидані книги і зрозуміла, що більше нічого не відчуваю.

Мене наче виморозило зсередини. Не було ні сліз, ні болю, тільки пустота. Я опустила голову і кілька довгих хвилин безцільно свердлила поглядом рапату обкладинку однієї із багатьох книг, і ніяк не могла зрозуміти, чому дивлюся саме на неї.

Врешті, холодними пальцями я вхопила невеличкий томик і перевернула книгу. «Р. А.» - єдине, що містилося на обкладинці, і все всередині покрилося льодом. Тремтячими руками я відкрила книгу на першій сторінці і затремтіла, вчитуючись в рівні рядочки.

«Взаємодія тьми і магії світлих», - зазначалося в заголовку. А далі містився детальний опис проведеного дослідження. В тому числі опис експериментів підкріплених формулами і графіками.

Що може бути дивного в тому, що дослідження невідомого нікому Р. А. опинилися в бібліотеці мого роду? Що взагалі може бути не так з цією книгою? І чому мене так сильно трясе від одного дотику до її сторінок?

- … нарешті закінчив своє дослідження. Не думав, що йому вдасться…