Розділ 11. Про свободу

Ще половину ночі я присвятила Статуту Імперської служби безпеки. Навіть не помітила, коли заснув Ешкарт. А дочитавши, ще декілька хвилин дивилася у вікно. Це важко – залишатися тут, коли я уже можу покинути це місце. І все ж, мені не хочеться залишати за собою хвости. Мене вчили вирішувати проблеми в порядку їх виникнення. Але зараз було надто багато всього того, що мені треба зробити.

Але для початку – екзамен. Я була впевнена в тому, що зможу згадати дослівно будь-яке положення. Більше того, я пам’ятала навіть розташування розділових знаків. Варто було заплющити очі і зосередитись, щоб перед моїм внутрішнім зором повстали потрібні сторінки.

Але була ще одна проблема. Я кинула погляд на Ешкарта і обережно злізла з ліжка. Ініційований міцно спав, і мені вдалося не потривожити його сон. Різко видихнувши, я повернулася до нього спиною і завмерла так.

Нічого не відбувалося. Хоча ні, мої вушка насторожилися і миттю повернулися в бік Ешкарта, щоб я могла краще чути його дихання.

Нахмурившись, я накрила неслухняні органи слуху руками і попрямувала в бік ванни. З кожним кроком серцебиття прискорювалося, і уже на порозі ванни я була близька до паніки.

Завмерши на мить, я різко повернулася спиною до дверей і дозволила собі подивитися на Ешкарта. Серцебиття одразу ж заспокоїлось, дихання вирівнялося, і паніка відступила.

От же ж… І що мені тепер робити? Я ж не можу і в туалет Ешкарта з собою тягнути. Почервонівши до кінчиків вух, я рішучо повернулася спиною до Ешкарта і увійшла у ванну кімнату. Мого запалу вистачило буквально на три хвилини. Щойно я закінчила зі своїми справами, як паніка повернулася, і я миттю кинулась назад до дверей.

І уже торкнувшись рукою дверної ручки, зупинилася. Серце продовжувало калатати як божевільне, від страху всі долоні покрилися потом, а перед очима почало темніти, але я змусила себе не рухатися.

Не знаю, що це таке, і чому я так сильно боюся, але якщо я хочу повернутися до нормального життя, мені треба це перебороти.

І я опустила руку, і навіть на крок відійшла від дверей. Вся моя сутність повстала проти цього вчинку. Спектр зору різко розширився, кінчики пальців закололо від болю, щойно нігті трансформувалися в кігті, і навіть ікла засвербіли. Я заплющила очі і стиснула руки в кулаки.

В ту ж мить перед внутрішнім зором повстали моторошні видіння одне гірше за інше. І всі вони біли пов’язанні з Ешкартом. В одному, я виходила, а його ніде не було, в іншому, він не дихав, ще в одному все ліжко було залите його кров’ю.

Придушивши крик, я розплющила очі і різко повернулася спиною до дверей. Погляд зачепився за корзину з брудним одягом, і я кинулась туди. Сорочка Ешкарта лежала з самого верху, і я сама не помітила, як схопила її. І мені навіть вдалося дещо заспокоїтись. Принаймні достатньо для того, щоб помітити плями крові на білій тканині.

Стиснувши сорочку тіні в одній руці, я потягнулася іншою за поплямованою тканиною і завмерла витягнувши з корзини свою сорочку. Кров на тканині давно засохла, і утворилися моторошні плями. Деякі з них майже повністю повторювали нанесені ілюзорною мною порізи. Найбільше крові було в області живота. І я несподівано зрозуміла, що і справді була на волоску від смерті. Не те, щоб я раніше цього не усвідомлювала, але ця закривавлена сорочка… Як я могла цього не помітити, коли роздягалася? Хоча… Тоді всі мої думки були зосереджені на тому, щоб Ешкарт нікуди не зник.

Варто було тільки подумати про нього, як паніка знову повернулася. З гарчанням я зім’яла свою сорочку і жбурнула її назад в корзину для білизни, після чого сповзла вниз по стіні, і зарилася носом в сорочку тіні.

Запах свіжоскошеної трави і спецій заспокоїв, і я полегшено видихнула.

- Мелл? Ти що тут робиш?

Я здригнулася. З одного боку, своєю появою Ешкарт миттю прогнав паніку, а з іншого – я тут сиджу в темному кутку і нюхаю його сорочку.

Мені захотілося провалитися крізь землю, і, мабуть, моє бажання було доволі сильним, бо тіло миттю прошило болем, і я полетіла вниз. В останню мить щось схопило мене і витягнуло з підлоги.

- І куди ти збиралася? – насторожено поцікавився ініційований, розглядаючи мою туманну оболонку.

Як він зміг схопити туман, яким я зараз була, не уявляю, але тримав він мене без видимих на те зусиль.

Сорочка тіні випала з туманних рук і чорною хмаринкою полетіла вниз, на ходу повертаючи собі свою подобу. Як же соромно.

- Взагалі-то, тобі давно пора спати, - провівши падіння сорочки задумливим поглядом, проговорив Ешкарт.

Мені захотілося зникнути, просто розчинитися в повітрі. І особливо сильним стало це бажання, щойно Ешкарт поглядом підняв сорочку і здивовано подивився на мене. І тільки після цього я заплющила очі і навіть закрила руками палаюче обличчя.

- Вона просто випала з корзини! – випалила я перше, що прийшло в голову і почервоніла ще сильніше, щойно зрозуміла, як це все виглядає з боку.

- Я так і подумав, - заспокійливо проговорив ініційований.

Я розплющила одне око і подивилася на лице тіні крізь пальці. Незворушний вираз його обличчя дещо заспокоїв, і я опустила руки, присоромлено відвівши погляд.

- Завтра у тебе буде важкий день, - тихо нагадав ініційований, і я кивнула.