Розділ 10. Про обіцянки

Я так і не зрозуміла, коли це розпочалося. Просто в якусь мить брязкіт ланцюга змінився тихим гулом, а стіл перед очима настільки розмився, що я перестала бачити його контури.

Я все ще почувалася так, наче сиджу на стільці, але більше не бачила ні своїх рук, ні кайданів. І тільки мертвецький холод наповнював усе тіло. Через сльози я не могла зрозуміти, що відбувається і розгублено потягнулася рукою вперед.

В ту ж мить опора піді мною зникла, і я полетіла вниз. Відчуття польоту тривало якусь секунду, а уже в наступну мене підхопили сильні руки. Все продовжувало розпливатися перед очима і тіло наче задерев’яніло. Магічне і фізичне виснаження давали про себе знати.

- Мелл? – тихо покликали зверху.

Я здригнулася усім тілом і з важкістю повернула голову на голос. Але лиця так і не змогла роздивитися. Тим часом мене зручніше перехопили і мій ніс в результаті ткнувся в чоловічу сорочку. Запах свіжоскошеної трави і спецій вдарив у ніздрі і викликав тремтіння. Холодними пальцями я вчепилася в сорочку і голосно схлипнула.

- Що з нею? – тим часом схвильовано запитали прямо у мене над вухом.

- Вона все ще не отямилась. До того ж, наявні ознаки крайнього магічного і фізичного виснаження. Про її психологічний стан поки важко говорити. Потрібен час для того, щоб вона прийшла до тями.

- Мелл, ти мене чуєш?

Я тільки голосніше схлипнула і сильніше вчепилася пальцями в сорочку ініційованого. Я просто не могла змусити себе підняти голову. Здавалося, варто мені подивитися на нього, і він зникне. Або ж виявиться, що це зовсім не він. А я цього просто не витримаю.

- Мелл, - знову покликали мене до болю знайомим голосом.

І я цього разу не втрималась і жадібно вчепилася пальцями в плече чоловіка. Ініційований зашипів, але нічого не став говорити, тільки голову опустив і зарився носом в моє волосся.

- Я радий, що ти, нарешті, прокинулась.

Тільки після цих його слів я наважилась підняти погляд і знову схлипнула, побачивши його лице. Блідий з синцями під очима і колючою щетиною на обличчі. Можна було запросто сказати, що він не спав кілька днів. Його губи побіліли і потріскалися, а голос помітно хрипів.

- Еш? – недовірливо запитала я і напоролася на розгублений погляд.

Лорд нахмурився і обережно кивнув. От після цього я розревілась уже в голос. І, обвивши руками шию тіні ридала так, що, мабуть, і за межами Залу Ініціації було чутно.

Ешкарт намагався незграбно мене заспокоїти, але всі його спроби були приречені на провал. Я не могла перестати плакати. Мене буквально розривало з одного боку від полегшення, а з іншого – від страху, що усе це може виявитися черговою ілюзією.

Я відчайдушно чіплялася пальцями в плечі тіні і ховала лице у нього на грудях. Я відчувала як мене накриває закляттями спокою, але усі вони розбивалися об мою істерику раз за разом.

Коли ми покидали Зал Ініціації, я краєм ока відмітила відсутність в ньому лорда Мората, і це викликало новий виток істерики.

Мене усю буквально трясло, і я так сильно боялася, що усе це виявиться ілюзією, що зовсім не могла заспокоїтися. Мені навіть почало здаватися, що якщо не від перевтоми, то від розриву серця я сьогодні точно помру.

- Мелл, заспокойся, - в черговий раз намагався достукатись до мене Ешкарт.

Якось непомітно ми опинилися в сидячому положенні, і теплі долоні тіні накрили мої льодяні пальці. Я продовжувала відчайдушно чіплятися в його сорочку, але він рішучо відірвав мої долоні від себе і притиснув їх однією рукою до своїх грудей, після чого пальцями другої руки обхопив моє підборіддя і змусив мене подивитися на себе.

- Це реальність, Мелл. Ти в замку ініційованих, і якщо ти дозволиш, я зможу це довести.

Я заперечно замотала головою, впевнена, в ілюзорному світі все відбувалося б точно так само.

- Подивись на мене! – крикнув несподівано Ешкарт, і я від переляку підняла голову.

- Назви що-небудь, що ти бачила в своєму сні.

Мене продовжувало трясти, і я зовсім не розуміла, чого він від мене хоче. В результаті, Ешкарт різко видихнув і, несподівано відпустивши мої долоні, обома руками обхопив мою голову.

- Сподіваюсь, ти мені це пробачиш, - тихо проговорив він і заплющив очі.

Після Залу Ініціації ментальні щити ще не відновилися в моєму мозку і перед внутрішнім зором повторно пролетіли усі події, які мені довелося пережити в ілюзорному світі. Коли справа підійшла до смерті Ешкарта я не витримала і відштовхнула руки тіні.

Ініційований розгублено подивився на мене і винувато відвів погляд.

- Меч Ауреліуса… Ти справді думала, що він так виглядає?

Я продовжувала схлипувати, нічого не відповідаючи. Помітивши це, Ешкарт витягнув руку і в ній з тьми матеріалізувалася книга. Прогорнувши її, він несподівано протягнув її до мене.

- Ось як насправді виглядає меч Ауреліуса. І він не світиться білим світлом увесь.

Я змахнула сльози з лиця і зосередила погляд на картинці. Зображення було зовсім не схожим на те, що я колись бачила. Більше того, у нього з тим не було нічого спільно.