Розділ 7. Про сонне зілля і Зал Ініціації

Прокинулася несподівано, як і заснула. Наче хтось ривком витягнув мене зі сну. Настрій був напрочуд бойовим, сама я почувалася бадьорою. І моя рішучість зростала з кожною секундою.

Не знаю, звідки взялася ця самовпевненість. Але я буквально згорала від нетерпіння. Підскочивши з ліжка, на мить завмерла, роздивляючись обличчя Ешкарта. Ініційований нахабно спав, окупувавши крісло в кутку кімнати, і ніяк не реагував на зміни в навколишньому середовищі.

На мить кольнула совість, але я швидко закопала її глибоко в своїй підсвідомості. Моєї вини в тому, що він останнім часом не відсипається вже точно немає.

І все ж розбудити його я не наважилася. Нехай поспить, сам же зізнався, що останнім часом втрачає пильність. В будь-якому випадку, сон йому не завадить.

З ранкової розмови я знала, що в Зал Ініціації можна увійти тільки на заході сонця, тож поквапилася привести себе в порядок. Книги, передані імператором, я так і не спромоглася перечитати, тож не була впевнена в тому, чого саме мені слід очікувати. А тому вирішила про всяк випадок прийняти душ, одягнути форму, і зброю прихопити. Раптом мені доведеться боротися з фантомним противником.

Хоча з усього виходило, що випробування буде проходити в моїй підсвідомості. Я на мить завагалася, одягаючи заплічну кобуру, але зваживши все в черговий раз, вирішила перестрахуватися. Від мого дотику символи на мечах загорілися примарним світлом, і я тяжко зітхнула, уважно роздивляючись артефакт. Дорогий подарунок мені дістався, справді дорогий. Якщо так подумати, подібні мечі на ринку не придбаєш. Артефакторів-зброярів в імперії не так уже і багато. Зазвичай артефакт – це невеличкий непримітний предмет, який легко заховати і важко виявити.

Тож зброя цього плану не тільки дуже цінна, а й дуже рідкісна. В кожен артефакт творець закладає якісь унікальні властивості. Хотілося б мені більше дізнатися про свою зброю, але часу на пошуки інформації про неї обмаль, тож і думати немає про що.

Повернувши мечі в чохли, я різко видихнула і присіла на краєчок ліжка. Завдяки Ешкарту я практично проспала увесь день. До заходу сонця залишалося близько сорока хвилин. Я не знала, чого саме очікувати, тож мовчки сиділа на краєчку ліжка і розглядала свої нігті. Не так давно моторошні сірі кігті втягнулися і перестали лякати мене і оточуючих.

Як контролювати цю трансформацію, я не знала. Як не знала і того, чого слід очікувати від свого організму. І я все ще сумнівалася в тому, що зможу себе контролювати, після того, як вийду з Залу Ініціації.

Тяжко зітхнувши, я вибрала зі стопки переданої імператором найтоншу книгу і відкрила її на першій сторінці. Перші сторінки містили опис самого залу. Окрім тексту на них розміщувалися доволі детальні схеми і картинки. З усього виходило, що в Залі одночасно може знаходитися не більше десяти ініційованих. Спеціальні магічні капсули розміщувалися по колу навколо вогнища ініціації. І окрім самих ініційованих в Залі дозволялося перебувати тільки одному супроводжуючому, і двом жрецям Тьми.

Я мимоволі скривилася. Звичайно, я нічого проти жреців не мала. Просто Тьмі служили, скажімо так, моторошні жреці. Двічі ініційовані, так їх ще називають. По своїй суті вони запросто могли зрівнятися з напівбогами. І смертю від них так і віяло. В народі навіть говорили: «Хочеш вчинити самогубство – потисни тричі руку жреця Тьми».

Особисто я помирати не збиралася. І все ж не хотілося б з ними зіткнутися. В білих траурних одежах з капюшонами, що ховали їх лиця, вони дійсно навівали страх, але щойно вони знімали їх, від страху перехоплювало подих. І справа не в тому, що вони страшно виглядали, чи походили на чудовиськ. Просто аура тьми навколо них була настільки всепоглинаючою, що від їхнього погляду захлиналося кров’ю серце, а дихання застрягало десь глибоко в горлі. Відчуття походять на те, що відчуває утопленик перед смертю. Тільки замість води легені наповнюються тьмою. І як би сильно ти не опирався, виплисти не вдасться.

Ось чому їх усі так боялися. А те, що їхні очі без білків, а лиця постійно вкриті темними узорами тільки страхітливий бонус.

Жреці по суті – армія Тьми. Вірні слуги богині. Вони не підкорюються ні імператору, ні кому-небудь іншому. Але в справи смертних також не вмішуються. Втім, у випадку нападу на богиню, вони без роздумів стануть на її захист. По суті, жреці появилися уже після зведення Стіни. Тож можна зробити висновок, що богиня винесла урок зі смерті брата і вирішила убезпечити себе від подібного в майбутньому.

Прогорнувши ще декілька сторінок, я зупинилася на описі зілля. І мимоволі нахмурилась ознайомлюючись з його основними інгредієнтами.

Що більш за все мене спантеличило, це наявність у зіллі порошку пастирника та пилку палтоки.

По суті ці два інгредієнта володіють прямо протилежними властивостями. І якщо пастирник підтримує бадьорість, то палтока навпаки діє як снодійне і заспокійливе. Самий собою пилок палтоки викликає сон без сновидінь. Дуже рідкісний інгредієнт, адже сама палтока росте тільки в морозному кліматі і цвіте зимою за температури нижче сорока.

У нас так холодно буває лише на краю північної провінції, біля самісінької Стіни і те вкрай рідко. Останнім часом палтоку вирощують в лабораторних умовах, штучно підтримуючи відповідну температуру, тож інгредієнт цей ще й доволі дорогий.

Змішувати його з порошком партирника… Це ж марнотратство. Можливо, в книзі допустили помилку.