Пролог

Це був звичайнісінький теплий літній вечір. В Західній Провінції імперії Арацельс рідко буває холодно. Та мова зараз не про погоду.

Високий статний ще дуже навіть молодий лейр задумливо гортав сторінки книги, зрідка, відриваючись від захопливого чтива, щоб зробити акуратні записи в блокноті. Його маленький син мирно спав. Вагітна дружина зморена малечею відбула в царство снів вслід за сином. Не було жодних причин для хвилювання.

Лейр відірвався на мить від книги і кинув розгублений погляд у вікно. Щось спантеличило його, змусило насторожитись, але він і сам поки не розумів, що. Його погляд розгублено блукав між дерев, аж поки не зачепився за фігуру одинокого вершника, що мчався у напрямку замку.

Лорд відчув, як усі його м’язи миттю напружились, магія вогнем опалила жили. Руки затремтіли, і він мало не впустив книгу. Гострий зір дозволив роздивитися герб на плащі вершника, і лорд заставив себе піднятися. Книга була поставлена на стіл, пальцями він прочесав волосся і кинув схвильований погляд на дружину.

- Вел? – сонно покликала лейра, явно вловивши його тривогу, і захисним жестом закрила живіт.

- Не хвилюйся, люба, - поспішив він заспокоїти дружину. – Спи, я відійду на кілька хвилин, і повернусь.

З цими словами він турботливо вкрив жінку одіялом і, поцілувавши на останок в чоло, тихо вийшов і поспішив вниз. Несподівану гостю він зустрів на порозі, і волів би там же з нею і розпрощатися. Тільки виховання не дозволило йому так вчинити з жінкою, і він змушений був запросити її увійти. Вершниця виглядала стомленою і наляканою. Лорд мовчки провів її до свого кабінету і уже там, зачинивши двері, зупинився.

- Чого тобі від мене треба? – роздратовано запитав він.

Жінка судорожно вдихнула і зняла капюшон з голови.

- Пробач, Вел. Я знаю, що остання, кого ти хотів би бачити. Знаю, що вчинила з тобою некрасиво. Мені жаль… Ти не уявляєш наскільки мені…

- Досить! - перебив її лейр і тяжко зітхнув. – У мене сім’я, діти. Навіщо ти прийшла?

Жінка здригнулася і поблідла ще після його окрику, але, як тільки він закінчив говорити, її підборіддя затремтіло, а з горла вирвалось ридання. Лице лорда перетворилося в кам’яну маску в ту ж мить.

- Мій син, Вел… Я…

Жінка схлипнула, і лорд роздратовано вилаявся, протягнувши їй хустинку. Їй знадобилося всього кілька хвилин, щоб остаточно опанувати себе. Одразу ж після цього вона різко видихнула і заглянула йому в очі.

- Тільки тобі я можу довірити цю таємницю, - хрипло прошепотіла вона.

В ту ж мить кабінет накрило магічним коконом. Тепер їхню розмову ніхто не зміг би почути.

- Мій чоловік з самого початку знав, що я вагітна не від нього. Але якби він тільки дізнався, чиє дитя я ношу під серцем, мене б безжалісно вбили. Десять років тому… Ти пам’ятаєш, я була при дворі?

- Тільки не говори…

- Імператор частенько кидав на мене зацікавлені погляди, але я ніколи на це не зважала. Його завжди оточували найкрасивіші леді столиці і не тільки. В той вечір я затрималася в імператорській канцелярії, а коли поверталася, - жінка знову схлипнула і поспішно стерла сльози з лиця. – Він зґвалтував мене, Вел… Я нічого не могла йому протиставити. Я вперше в житті почувалася такою безпомічною.

Лорд мовчки перетнув кабінет і зупинився перед вікном. Його руки затремтіли сильніше.

- Від нього ти завагітніла?

- Я не змогла позбутися дитини, - хрипло відповіла жінка. – Не змогла… Імператор був цілителем, ти знаєш. Він зробив усе, щоб на мені не залишилось і сліду від його вчинку.

- Ти мала відношення до змови? – холодно запитав лорд, хоча уже і так знав відповідь.

- Я леді, Вел. Ти як ніхто, знаєш мене. Ми росли разом…

- Ми були заручені, - перебив її лорд, – але ти зуміла мене здивувати. Я думав, що знаю тебе краще за всіх. А ти вибрала іншого і навіть не додумалася мені про це повідомити.

Жінка поблідла і відвела погляд.

- Ти повинен мене зрозуміти. Це було сильнішим за мене.

Лорд тільки тяжко зітхнув. Стільки часу пройшло, а йому досі було боляче згадувати той день.

- Ти захотіла йому відомстити, я маю рацію? – глухо запитав лорд, не відриваючи погляду від пейзажу за вікном.

- Я знала, тих, кого його правління не влаштовувало. Мені вистачило всього кількох натяків тут, кількох там, і механізм запрацював сам собою.

- Боги!

Лорд розтер долонями обличчя. Якщо він приховає те, що йому тільки-но розказали, його вб’ють, стратять, як зрадника привселюдно на головній площі столиці.

- Вел, будь ласка. Я знаю, ти володієш необхідними знаннями. Прошу…

- Чого ти хочеш?

- Мій син… Йому скоро десять, Велемар, він розкриє себе. А в Академії Тьми Споконвічної його одразу ж опізнають. Надто багато рис притаманних імператорському роду. Вел, вони стратять його! Стратять, задля безпеки престолу!

- Імператор має право знати, що у нього є брат, - заперечив лорд і жінка розридалася.

- Ти не розумієш!