Розділ 29.

В кабінеті імператора панувала б повна тиша, якби не тихе дитяче угукання і сміх – це Еладріель бавилася з малюком, за допомогою ілюзій створивши для малечі цілий вихор із яскравих іграшок.

Я досі не могла отямитися, а Ешкарт намагався відігріти мої тремтячі долоні. Імператор мовчки сидів за своїм столом, з сумом в очах спостерігаючи за Елою і малюком, а принц Кай окупував підвіконня і уже десять хвилин свердлив нас з Ешем допитливим поглядом.

- Сиротинці в імперії…

- Ні! – заперечили ми з Елою практично одночасно, і імператор винувато опустив погляд.

Ешкарт заспокійливо погладив мої долоні і знову подивився на дитину.

- Ми з тобою нічого не зможемо зробити для цієї дитини, принаймні, поки-що, - тихо промовив він.

Я здригнулася всім тілом і вивільнила долоні з його рук. Я і сама все прекрасно розуміла. Яка користь може бути від тих, хто навіть торкнутися дитини не може. А ні мені, ні Ешкарту це не дано. Наш дотик може запросто вбити малюка. Але навіть так віддавати дитя Данніса в сиротинець… Я ніколи не зможу так вчинити. Ніколи…

Можливо мій брат і не був святим, але його дитя точно не заслужило такої долі. Більше того, він все ж Лайтінський, а отже має повне право претендувати на спадок свого батька. А це автоматично робить його чи не найбагатшим малюком імперії.

Тремтячими пальцями я заправила за вухо пасмо волосся, яке малюк встиг витягнути з моєї коси, і закрила обличчя руками. Я навіть не уявляла як поводитися з дітьми. Як зрозуміти, чого вони хочуть, чим допомогти, коли їх щось болить… Я навіть не уявляла, куди можна піти, і до кого звернутися. Та мені навіть запитати було нікого. Хіба що…

Я забрала руки від лиця і подивилася на Еша. Скільки там у них з Рейзом різниця? Хоча… Одразу ж згадалися слова тіні про те, що його до брата не підпускали тривалий час, і ідея одразу ж була відкинута.

Тим часом в кабінет імператора в черговий раз спробували увійти, але смикнувши ручку тричі, здалися, і ми уже почули тільки як віддаляються кроки.

- Що ж, - вичавила я з себе стомлену усмішку, - якщо дозволите, я би хотіла на сьогодні взяти вихідний, щоб розібратися з цією… - хотілося сказати «проблемою», але глянувши на малюка, я запнулася, - ситуацією… - врешті вибрала я більш підходяще слово і різко піднялася.

Від довгого сидіння затекли ноги, і щойно я встала невидимі голки табуном пробіглися від кінчиків пальців до колін. Але я проігнорувала неприємні відчуття і попрямувала до Еладріель, щоб забрати дитину.

- Я своєї згоди не давав, - несподівано промовив імператор, і фальшива усмішка сповзла з моїх губ. – Еш, чув твої батьки скучили за дитячим плачем…

Я різко обернулася і подивилася на імператора. Одразу ж згадалося ставлення леді Рівендейл до мене, і я мимоволі поморщилася.

- Це не найкраща ідея, - сухо промовила я, але імператор навіть не дивився на мене.

- Впевнений, леді Рівендейл буде у захваті від можливості подружитися з майбутньою невісткою.

Я стомлено заплющила очі і просто промовчала, уже передчуваючи реакцію фенікса на появу чужої дитини в її домі.

- Матір дитини була підданою Меркосу, - несподівано вмішався принц крові. – Дитина також належить Меркосу.

- Належить? – мимоволі обурилася я.

Принц у відповідь на моє обурення злегка нахмурився, але сказати нічого не встиг.

- Наскільки мені відомо, за законами Меркоса дитя все успадковує від батька в тому числі і громадянство, - несподівано виступив імператор.

- Так, але Еллей Ноар не перебувала в шлюбі на момент…

- Приналежність дитини до роду Лайтінських була підтверджена останньою живою представницею роду, - перебив монарх принца крові. - Якщо вам потрібне документальне підтвердження, готовий хоч зараз завірити опікунство.

Принц Кай невдоволено поморщився, але не зміг нічого заперечити. В мене ж чомусь на мить склалося враження наче наш імператор в законодавстві Меркоса орієнтується краще за принца крові. Але малюк заплакав, і я одразу ж про все забула. Де ж запропастився цей Самбійський? Повіреного брата викликав Ешкарт, поки я намагалася взяти себе в руки. І тепер, коли імператор заговорив про батьків Рівендейла, я уже не могла дочекатися його появи. І наче прочитавши мої думки, лейр несподівано постукав в двері.

«Лорд Самбійський прибув,» - виник в повітрі напівпрозорий надпис.

- Впусти, - скомандував імператор, і в повітрі виник напівпрозорий силует демонічної голови.

- Там ще тридцять п’ять відвідувачів, - скрипучим замогильним голосом повідомив фантом.

Імператор окинув свого, як виявилося першого секретаря, злим поглядом, і голова демона розчинилася в повітрі. Наступної миті відчинилися двері кабінету і всередину увійшов лорд Самбійський. Перед тим, як двері зачинилися, ми сповна змогли роздивитися допитливі лиця відвідувачів, з яких в коридорі утворилася довжелезна черга. І не те, щоб у мене раптом совість прокинулася, просто виникло не дуже приємне відчуття, наче я відбираю дорогоцінний час у дуже зайнятої особи. Що загалом було чистою правдою. Але зусиллям волі я заглушила голос совісті і зосередила свій погляд на лейрові.