Розділ 27.

- Еллей Ноар? – я так і завмерла, тримаючись рукою за дверну ручку. – Лейра?

Еладріель кинула на мене питальний погляд, але я нічого не змогла відповісти, тільки з мольбою подивилася на неї. Я уже і забути встигла про своє прохання до імператора. Не думала, що він і справді підніме цю тему у розмові з принцом.

- І ти хочеш, щоб я допоміг повернути її в імперію? – тим часом продовжив вампір. – Остаточно здоровий глузд розгубив? – від чогось розізлився темний. – Думаєш, я погоджуся допомогти тобі у звабленні чергової дівиці?

- Ти забуваєшся, - холодно приструнив принца імператор.

- Серйозно? – проігнорував попередження вампір. – Вона ж світла. Як думаєш, скільки вона протягне у твоїй компанії?

- Вона була нареченою мого вірного підданого! – несподівано рявкнув монарх. – І він просив захистити її перед тим, як його вбили. Просто запитай… Це не так уже і важко. Ти ж очолюєш таємну канцелярію. Його сестра буде дуже вдячна тобі.

- Сестра? – розгублено перепитав принц.

Я різко видихнула і ривком відчинила двері, перш ніж імператор встиг іще що-небудь сказати.

- Ваша імператорська Величносте, - поклонилися ми з Елою одночасно.

Імператор злегка нахмурився, але не став нічого говорити. І дякувати богам, не знаю, як би я змогла виправдати сьогоднішнє запізнення. Не знаю, як взагалі так вийшло, просто я була сильно виснажена, і Ешкарт був поряд. Словом, ми проспали…. Ну, добре, проспала тільки я. Коли я прокинулась, його уже поряд не було. І зараз я відчувала його десь у північній частині замку. Звичайно, це мене жодним чином не виправдовує, просто…

- Ти серйозно думаєш, що ці дві тендітні напівкровні зможуть мені протистояти? – несподівано роздратовано запитав принц.

Перш ніж я навіть встигла відреагувати, вістря меча торкнулося горла принца.

- Ви сумніваєтесь в моїх навичках? – холодно поцікавилася леді Роввел.

А я уже і забути встигла на що здатна ця тендітна з вигляду тінь. Втім, судячи з виразу обличчя, принца реакція дівчини не вразила.

- Роввел, - м’яко покликав імператор, і дівчина неохоче заховала меча. Цікаво, я змогла би так само граційно впоратися з важким дворучним мечем всього однією рукою? – З чого ти взяв, що вони тут для охорони? – тим часом запитав імператор.

Принц нахмурився і окинув нас по черзі оцінюючими поглядами. Мене уже нічого не здивує, а ось леді Роввел подивилася на імператора так, наче готова була його прямо тут і зараз придушити.

Видно, слова монарха її сильно зачепили. І я могла зрозуміти її почуття. Врешті-решт, в академії їй немає рівних в рукопашному бої. Її реакція і справді вражає. Звичайно у порівнянні з досвідченими воїнами, вона всього лише дитя. Але для її віку і статусу уже те чого вона досягнула багатого варте.

- Нічого не змінилося, ти все ще викликаєш у мене огиду, - не приховуючи зневаги проговорив принц крові, після чого різко поклонився і покинув кабінет імператора.

Щойно за ним зачинилися двері, імператора різко видихнув і, закинувши ноги на стола, заплющив очі.

- Як ви могли таке сказати? – обурилась Ела. – Ви хоч розумієте, як принизили нас на очах у принца?

- Принизив? – не розплющуючи очей, перепитав імператор. – Ви, леді Роввел, забули хто ви, і з якою метою тут знаходитесь? - Навіть мені зробилося ніяково від холодного тону монарха. - Хто вам дозволив розмахувати зброєю в присутності гостей?

Ела нахмурилась і спробувала огризнутися, але я зупинила її, перш ніж вона встигла що-небудь сказати.

- Навіщо ви так, Ваша імператорська Величносте? – тихо запитала я.

Імператор різко видихнув і розплющив очі. Особисто я здригнулася. Очі монарха були повністю заповнені тьмою і дивився він цими очима на мене. Я одразу ж почала згадувати, що такого страшного встигла накоїти, за що імператор може захотіти моєї смерті, але уже через мить страх змінився розгубленістю, і я вслід за імператором перевела погляд на леді Роввел.

- Як ви думаєте, чим могла би обернутися бодай подряпина на шкірі принца крові? – оманливо спокійно запитав імператор. – І це після того, як ми з Ешем кілька годин підряд переконували його в тому, що не маємо жодних ворожих помислів стосовно нього, Меркоса, і вампірів в цілому…

Я мимоволі відступила на крок, а дівчина, схоже усвідомивши в чому провинилася, різко побіліла і винувато опустила голову.

- Я просто…

- Чхати я хотів на твої виправдання! – буквально прошипів монарх. – Мені байдуже, як сильно він зачепив твою гордість і воїнську честь. Ти член особистої охорони імператора. Охорони! – рявкнув монарх. – Ніякі твої почуття значення не мають. Ти – щит! Німий, байдужий до всього на світі щит! Ти мене зрозуміла?!

Еладріель, бліда як полотно, незграбно кивнула і ще сильніше схилила голову.

- Наступного разу, коли надумаєш згадати про свою гордість, переконайся спершу, що ти Еладріель Роввел, а не член особистої охорони імператора. - З цими словами, імператор піднявся зі свого місця і перевів тяжкий погляд на мене. - А ти мала її зупинити, - не менш холодно промовив він, і я кивнула, але уже через мить підняла голову і сміливо зустріла погляд монарха.