Розділ 24.

- І це імператор? – не припиняла обурюватися леді Роввел. – Ти бачила вираз його обличчя? – запитала вона, ривком знімаючи з себе плащ.

В зброярні було пусто і тихо. Ешкарта затримав імператор, і я зараз краєм свідомості відслідковувала його переміщення, а леді Роввел, схоже, необхідно було висловити своє обурення.

- Я просто в шоці, - мало не прошипіла вона, ривками розстібаючи паски на обладунку. – І про цю роботу мріє більша половина моїх одногрупників? Моєму розчаруванню немає меж. Ти… Ти бачила, як він на неї витріщався?

Світлячок на краю моєї свідомості невпинно наближався, але несподівано зупинився, буквально за декілька метрів до входу в зброярню, і я мимоволі кинула погляд на вхідні двері, і миттю заклякла. Еладріель продовжувала говорити, висловлюючи усе своє розчарування і відверте обурення поведінкою легковажного, на її думку монарха, якого дівчина явно вважала некомпетентним. А сам предмет її обурення невимушено стояв у дверях, прислонившись плечем до одвірка. Всередині мене все похололо, і я швидко перевела переляканий погляд з імператора на Еладріель і назад. Але перш ніж я встигла що-небудь сказати, монарх заперечно мотнув головою і приклав палець до губ, тим самим забороняючи мені що-небудь говорити.

При цьому на його обличчі розцвіла широка і підступна усмішка, від якої особисто у мене мурашки по шкірі пройшлися.

- Та якби не можливість потрапити в ІСБ, я б ніколи на таку роботу не погодилась. Імператор, - дівчина показово фиркнула, - гірше підлітка в пубертатний період. У нього в розпорядженні найкращі воїни якщо не всього світу, то нашої імперії точно, а він захотів собі студенток в охорону. Хай тільки попробує протягнути свої граблі… - Дівчина подивилася на мене і запнулась. - А ти чому мовчиш? Тебе нічого в його поведінці не злить? Він мало не вбив тебе зранку забави заради.

Я перевела наполоханий погляд на дівчину і прикусила губу. Після чого, старанно почала посилати їй сигнали очима в надії на те, що вона зрозуміє усе правильно і нарешті зупиниться.

- Хоча… З таким нареченим тобі боятися нічого. Як він тільки умудряється суміщати… - я старанно кидала погляди дівчині за спину, і тільки чудом стримувалася від того, щоб не кивнути в напрямку монарха головою. – Та що з тобою таке? – нарешті сприйняла мій сигнал дівчина і прослідкувала за моїм поглядом. – Вартангову печінку мені в глотку! – мимоволі скрикнула вона, підскочивши на місці.

Імператор злегка прищурив очі, але посміхатися не перестав.

- Що ж ви, леді Роввел, продовжуйте, - не приховуючи насмішки, запропонував Арацельс.

Спершу мені здалося, що дівчина змовчить. Але уже наступної миті Еладріель різко випрямилася, рішучо зняла з себе легкий обладунок і поставила його максимально акуратно на стіл, після чого впевнено подивилася імператору в очі.

- Можете мене звільнити, Ваша імператорська Величносте, але це моя особиста думка, і наскільки мені відомо, в нашій імперії існує таке поняття, як «свобода слова». Більше того, усе вами підслухане, - дівчина виділила це слово інтонацією, - було частиною приватної бесіди. Тож ви не тільки некомпетентний як правитель, ви ще й вкрай невихований.

- Ви маєте повне право говорити про мою невихованість, - несподівано відповів монарх, - признаю. Але ви, юна леді, надто погано мене знаєте, щоб судити про мою компетентність.

- Мелл? – несподівано виник за спиною імператора Ешкарт. – Ти уже закінчила?

Я була настільки рада його бачити, що перші кілька секунд, могла тільки розгублено дивитися на нього, доки не осмислила суть його запитання. Оглянувши себе, я мимоволі почервоніла і винувато подивилася на лорда. Ешкарт заспокійливо посміхнувся і, протиснувшись повз імператора підійшов до мене. Швидко і вправно він розправився з усіма пасочками на обладунку і посміхнувся мені підбадьорливо, щойно я його зняла.

- Ми підемо, - сухо повідомив Ешкарт імператору, той тільки кивнув, не відводячи погляду від леді Роввел.

Коли ми покидали зброярню, ці двоє все ще стояли один навпроти одного.

- З Еладріель все буде гаразд? Вона стільки всього встигла наговорити, поки імператор стояв у неї за спиною.

- Ліон дещо злопам’ятний, - через деякий час відповів Ешкарт. – Але можеш не хвилюватися її життю і здоров’ю нічого не загрожує… А от гордість скоріш за все постраждає…

Я злегка нахмурилась, і мимоволі обернулася, але ми якраз підійшли до повороту, тож усе, що я встигла побачити, це спина імператора. З одного боку лячно було залишати дівчину ось так наодинці з монархом. З іншого боку, вона дійсно багато в чому помилялася. Мабуть, найбільше обурювало те, що вона так легко довіряла чуткам.

Працюючи деякий час журналістом, я встигла зрозуміти яку насправді вагу відіграють чутки. Слово там, слово тут… Так, деколи такі чутки бувають корисними, втім, частіше від них все ж більше шкоди ніж користі.

На основі чуток дуже легко зламати комусь життя. Але чутки на те і чутки… Пуста, непідтверджена нічим інформація. Як шум вітру в кронах дерев. Вірити їм не можна. А якщо щось із почутого все ж зачепило, завжди потрібно шукати цьому вагомі підтвердження.

Те, як легко леді Роввел довірилася чуткам викликало у мене відверту неприязнь. Так, на основі почутого у нас складається враження про оточуючий нас світ. І я сама не свята в цьому сенсі. Сама боялася тіней і лорда Персевіла побоювалась на основі чуток. Втім, тіні – найнебезпечніша раса на планеті. А всі наречені лорда Персевіла і справді загинули при загадкових обставинах. І все, що їх пов’язувало – заручини з лейром. Тож, окрім чуток, я можу посилатися і на факти.