Розділ 22.

На кухню ми добиралися, як і попередні рази пішки. І йшли ми туди також мовчки. Не знаю, про що думав Еш, в моїй голові вертілося аж занадто багато думок. І, чесно кажучи, я дещо побоювалася їх озвучувати. Навіть коли ми добралися до пункту призначення, я все ще не була готова затівати дискусію.

Тим часом, Ешкарт почувався на імператорській кухні як у себе вдома. Як ніколи привітний, він ввічливо привітався з усіма і впевнено провів мене в невеличку їдальню. Усадивши за стіл, темний залишив мене на деякий час одну і повернувся уже з підносом, забитим різноманітними стравами.

- Я повинен був раніше про це подумати, - перекладаючи тарілки на стіл, промовив ініційований. – Просто, раніше ніколи не доводилось думати про когось ще.

Закінчивши, Ешкарт відставив піднос і присів навпроти.

- Попробуй, - поправляючи рукави, проговорив він, - Арні прекрасно готує.

Я на кілька секунд завмерла, нерішуче прикусивши губу, але вирішила, що від того, що я поїм ніякої шкоди не буде. Ешкарт не збрехав, невідомий мені Арні і справді прекрасно готував. Апетит пробудився з першої ложки, і невдовзі я згадала, що від самого ранку нічого не їла. І мені навіть соромно не було за голодне бурчання живота, надто смачними були страви. Втім, я не могла не помітити, як в’яло в їжі копирсався сам ініційований. Тому, щойно перший голод був втамований, я відставила ложку і склала руки перед собою.

- Чому ти нічого не їси? – тихо запитала я.

Ешкарт злегка нахмурився і підняв на мене стомлений погляд.

- Я витриваліший за тебе, - несподівано з усмішкою відповів він. – Такі як я запросто можуть прожити без їжі.

- Це не означає, що ти можеш не їсти, - заперечила я і миттю прикусила губу, під пильним поглядом тіні.

Але уже через мить, згадала, в яких стосунках ми перебуваємо, і вирішила, що у мене є всі права висловлювати своє невдоволення його поведінкою.

- Я серйозно, думаєш, голодування ніяк на тобі не відобразиться? Як мінімум ти станеш ще більш дратівливим, - спробувала я пожартувати, але напоролася на серйозний погляд і замовкла.

- Це тебе хвилює? Боїшся мене? – несподівано серйозно запитав Ешкарт.

На кілька секунд я навіть затамувала подих, але швидко згадала до чого призводять усі недомовки і вирішила бути відвертою.

- Так, боюсь, - дещо роздратовано проговорила я. – Думаєш, це безпідставно? Згадай себе зранку. Знаєш, як я злякалася? Усі ці ініційовані…. Вони ж навіть не здогадуються на що ти здатен. - Я запнулася, щойно обличчя тіні закам’яніло і різко видихнула. – Я не хочу тебе злити, і розчаровувати, і, тим паче, засмучувати. Я просто…

- Просто що? – уточнив Ешкарт, коли зрозумів, що я не збираюся закінчувати. – Ти хоч розумієш, наскільки близько була до смерті сьогодні?

- Імператор не став би мене вбивати, - стомлено відчеканила я.

- Ти так в цьому впевнена? Думаєш ти безсмертна тепер?! - Ешкарт запнувся, щойно я поблідла, і потер пальцями перенісся. - Ти не безсмертна. Можливо ти невразлива перед зброєю і магією смертних, бо магія смерті захищає тебе, але всього каплі божественної магії буде достатньо для того, щоб вбити тебе. Ліон не просто продемонстрував твою невразливість сьогодні, Мелл. Він виставив тебе сьогодні напоказ, як живий щит! – Ешкарт на секунду зажмурився і різко видихнув. – Більше того, він і твої слабкості продемонстрував… Все ще вважаєш що імператор дбає про тебе?

Після такого монологу я ще деякий час дивилася на Ешкарта і мовчала. Ініційований же, відвів роздратовано погляд і стиснув руки в кулаки до побіління.

- Добре, - врешті, проговорила я. – Я зрозуміла твою позицію. - Ешкарт здригнувся і різко повернувся до мене лицем. – Але це не означає, що ти вчинив правильно. - Права брова тіні обурено злетіла вверх. – І нічого на мене так дивитися, - розізлилася мимоволі я. – Я сказала, що зрозуміла твою позицію, але не говорила, що приймаю її. Невинуваті могли постраждати через те, що ти не вмієш тримати себе в руках.

- Я не вмію тримати себе в руках?! – миттю обурився Ешкарт, і я мимоволі посміхнулася.

- А як інакше охарактеризувати твою поведінку? Чи мені нагадати, як ти покрився чорною бронею і мало не спалив увесь гуртожиток. Цікаво, а якби цього разу ти не зміг стримати магію, що би залишилось від тіней?

Від обурення у тіні щелепа відвисла, і кілька хвилин він просто мовчки хапав ротом повітря, не знаючи, як своє обурення висловити. Врешті, ініційований відставив уже суттєво погнуті столові прибори і різко піднявся, спершись руками на поверхню стола, і тим самим, нависнувши наді мною.

- Ти… Та я майстер самоконтролю. У кого не запитай...

Під моїм насмішкуватим поглядом ініційований запнувся і завмер.

- Заспокоївся? – тихо запитала я.

Ешкарт різко видихнув і прищурився.

- Ти спеціально?..

- Я подумала, що твою увагу треба на щось переключити… - Ешкарт злегка посміхнувся і опустився на свій стілець. – Поїж, не знаю, хто цей Арні, але готує він справді чудово.