Розділ 21. Про гнів темних і лякливих лейрів

Витріщались вони один на одного недовго. В якусь мить імператор просто фиркнув і різко відвів погляд, приділивши усю свою увагу мені.

- Підійди, - м’яко скомандував монарх, і я кинула насторожений погляд на Ешкарта.

Ініційований невдоволено поморщився, але кивнув, і я несміливо попрямувала назустріч імператору.

Арацельс тим часом дістав щось з повітря і, коли я підійшла, мовчки і нічого не пояснюючи надягнув мені на шию підвіску. Тоненька срібляста ниточка була увінчана кулоном у формі каплі і щойно монарх відпустив прикрасу, прозорий камінь спалахнув білим сяйвом і почав повільно наповнюватися тьмою. Щоправда, тьмі ніяк не вдавалося заповнити його повністю, вона походила скоріше на каплю чорнила, що розчинялася в прозорій воді, втрачаючи свій колір.

- Вважай це невеличким подарунком з нагоди призначення на посаду.

- Капля сили? – роздратовано перепитав Ешкарт. – Ти серйозно?

- Будемо чесними, мені від неї жодної користі, а Мелл зможе з її допомогою вільно прогулюватися вулицею.

- Це… Цей артефакт виготовляли для тебе, - мало не прошипів Ешкарт в лице монарха.

Арацельс у відповідь тільки усміхнувся і різко видихнув.

- Як я уже говорив, в моїх руках це непотріб. І взагалі, я не тобі подарунок зробив.

- І це злить мене ще більше, - собі під носа пробубонів Ешкарт, у відповідь на що імператор посміхнувся ще ширше.

Як малі діти, чесне слово.

- Дякую, Ваша імператорська величносте, але я не впевнена…

- Це стримуючий артефакт, - перебив мене монарх, перехопивши і мої руки заодно. – Поки капля на тобі, твоя сила не зможе нашкодити оточуючим, поки ти їх не торкнешся.

Кілька секунд я розгублено дивилася на монарха, доки не усвідомила остаточно суть його слів, після чого розгублено торкнулася пальцями капельки.

Мене буквально переповнила вдячність, але я ніяк не могла підібрати слів, щоб її висловити.

- Мелл тобі вдячна, - відповів за мене Ешкарт, одночасно вихопивши мої зап’ястя з рук монарха.

Особисто я змогла тільки кивнути, думаючи про те, скільки всього я можу тепер зробити. Це ж я зможу провідати друзів, і самостійно відправитись на пошуки Еллі, і долучитися до пошуків вбивці свого брата. І ключ, - я торкнулася пальцями останнього. Тепер я зможу знайти замок, який він відчиняє. І переповненими вдячністю очима я подивилася на Ешкарта.

І вся моя ейфорія кудись зникла тієї ж миті. Приблизно такими ж очима Ешкарт дивився на мене тоді в бібліотеці. І взагалі, складалося враження, що ще мить, і все його обличчя покриється темними узорами. І в той же час, кинувши короткий погляд на монарха, я тільки переконалася в тому, що від усієї цієї ситуації він отримує задоволення.

Спершу я збиралася промовчати, але подивившись знову на Ешкарта, не витримала і рішучо повернулася обличчям до імператора.

- Невже це настільки весело? – не приховуючи роздратування, запитала я.

- Весело? – перепитав імператор. – Не думаю, що це слово може описати ввесь спектр моїх емоцій, - несподівано серйозно відповів Арацельс. – Спостерігати за тим, як цей вічно незворушний льодяний куб біситься від ревності… - імператор зупинився, демонстративно підбираючи слова. – Навіть не знаю. Словами це відчуття точно не описати.

Щойно він закінчив говорити, його губи розповзлися в широченній усмішці, після чого він похлопав ініційованого по плечу і попрямував до виходу. Я ж дивилася виключно на Еша і схвильовано спостерігала за тим, як на його обличчі змінюються емоції, від люті, до злості і від злості до деякої розгубленості.

- Ей, Мелл! – я різко обернулася на окрик імператора і мало не впала, коли чорний клубок магії врізався в центр моїх грудей. – Щоб ні в кого не виникало сумнівів в моїх наказах.

Поки імператор говорив, з моїх грудей вийшло біле сяйво, що миттю оточило усе моє тіло і буквально знищило закляття, випущене монархом.

- Ти… - Ешкарт кинувся до мене, схопив за плечі, і я розгублено подивилася на нього. – Ти! Це було смертельне закляття! – буквально проревів ініційований, на очах покриваючись чорною бронею.

Тільки в останню мить я змогла його зупинити, схопивши за плече.

- Що це було? – максимально спокійно запитала я. – Для чого ви це зробили?

Декілька секунд було неймовірно тихо, і тільки тяжке дихання ініційованого порушувало цю тишу.

- Відмічений смертю не може померти доки смерть не прийде по нього, - просто сказав імператор.

- А Зал Ініціації? – тихо запитала я.

- Він був створений за участю Тьми, - пояснив Арацельс, - а вона, як-не-як богиня смерті. Але ти через нього пройшла, і повернулася, тепер ні меч, ні магія, не зможуть тебе вбити. - Я розгублено подивилася на Ешкарта, але той не зводив лютого погляду з імператора. – Звичайно, якщо Ауреліус не прийде по тебе раніше, - несподівано додав монарх, і я відчула як усім тілом здригнувся Ешкарт.