Розділ 1.

Спека була нестерпною. У повітрі літали літні пахощі, душачи подих своїм розмаїттям.

Чоловік відмахнувся від бджоли, що пролітала поруч і витер з лоба піт. Він вже в котре пожалів, що послухав дружину та одягнув обладунок. Ще трохи і він скидатиметься на рака, якого вона нещодавно готувала йому на вечерю. Дужий, хоч і вже старий воїн, посміхнувся згадуючи жінку, яка чекала на нього в дома з надією сподіваючись, що цей похід та завдання від короля будуть останніми перед очікуваним відпочинком.

Гнідий кінь махав хвостом, щоб хоч якось врятуватися від комах, які нещадно чіплялися до нього.

— Знаю, що ти втомився, друже, — чоловік погладив коня по шиї. — Думаю, нам варто зупинитися в найближчій таверні доки не почало вечоріти.

Кінь пирхнув, ніби погоджуючись зі словами господаря. Скільки разів воїну пропонували взяти собі молодшого та породистішого скакуна. Вислуга дозволяла отримати жеребця з особистих стаєнь короля. Та чоловік завжди відмовлявся, говорячи, що вони з Вітрогоном підуть зі служби на спочинок в один день. Але судячи з останнього наказу станеться, це ще, ой, як не скоро.

***

15 днів тому

Відповідно до законів королівства, після сорока років вірної служби у гвардії короля, солдат мав право простити піти зі служби та отримати пожиттєве звільнення від податків та в окремих випадках інші привілеї від Його величності. От тільки цей дозвіл на звільнення мав підписати сам король, але дуже часто монархи нехтували бажаннями солдатів, та лишали їх на службі довше. Саме цього і боявся Гартен, йдучи просити про звільнення.

Минулого місяця чоловікові виповнилося шістдесят два роки. З двадцяти літ він несе службу в спеціальному загоні королівської гвардії, що відповідає за особистий захист та охорону королівської родини в палаці та за його межами. За сорок два роки служби Гартен зміг заслужити довіру попереднього короля та став капітаном загону.

Чоловік дуже любив свою роботу. Королівська родина приймала Гартена та його сім’ю з повагою, а юні принци та принцеса вважали його не просто солдатом, а до-брим дядьком. От тільки здоров’я вже було не те, що колись. Руки втомлювалися до-вго тримати меча, а від тривалих поїздок верхи нило в попереку. Він був старим і хо-тів ще, хоч, трохи побавити власних онуків, а не лише королівських дітей.

Отримавши дозвіл у війти до короля Гартен зітхнув та плекаючи надію увійшов у гарно вирізьблені двері. Сонячні промені освітлювали королівські покої, пробивалися крізь шовкові штори а подали на стіл з різноманітними паперами та печатками.

Сам король Теорен, сорокарічний чоловік зі світлим волоссям, крізь яке, де -не-де, пробивалася сивина. Він сидів за столом і дивився в нікуди. Блакитні очі були серйозними, щелепа стиснута, а брови нахмурені. Лиш погляду було достатньо аби зрозуміти, що короля щось непокоїть.

Гартен стояв мовчки, чекаючи поки глава держави заговорить першим. Теорен встав зі свого місця і заговорив до чоловіка.

— Я здогадуюся чому ти до мене прийшов. Просити про звільнення від служби?

— Так, мій королю.

— Ти служив мені, моєму батькові та моїй сім’ї вірою, честю та правдою і заслужив на відпочинок, — король важко зітхнув та підняв очі на капітана. — Однак, я поки не можу відпустити тебе.

Гартен очікував такої відповіді. Він вже змирився з тим, що напевне помре в цьо-му палаці від старості.

— Я маю для тебе доручення, — мовив далі король. — Останнє доручення. Як тільки ти його виконаєш, я відразу підпишу тобі звільнення. Ти та твоя родина отримає достойні привілеї та плату за вислугу.

Теорен сів на стілець і став розповідати, що сталося і чому це так важливо.

Проблема була старою як світ. Король уклав угоду з лордом родючих земель і як заведено у знаті, скріпив її шлюбним зв’язком зі своєю донькою та сином лорда. От лиш біда полягала в тому, що принцеса маючи до жаху норовливий характер та свої плани на майбутнє, абсолютно з цим не погоджувалася та влаштовувала бунт кожен раз, коли батько заводив про це мову.

Найстарша з дітей короля та єдина донька, принцеса Алірія була найбільшою радістю та клопотом короля. Вона не хотіла погоджуватися ні з чим, що казав їй батько. Йому інколи здавалося, що як він звернеться до неї на ім’я, то вона скаже що це не так, тільки аби йому заперечити. Дівчина була впертою, на все мала свою, протилежну всім думку та любов до свободи.

Почувши про скоре заміжжя принцеса втекла з замку. Ніхто не розумів, як їй вдалося прослизнути пропри охорону та вийти з міста геть непоміченою.

— Та в кого, ж те дівчисько вдалося таким норовливим? — Король лаявся похо-джаючи то туди, то сюди своїми покоями.

Капітан ледь стримав посмішку, пригадуючи короля до одруження. За роки служби він пам’ятав, як принц тікав із палацу і його батько виряджав Гартена на його пошуки. Алірія успадкувала не лише батькову зовнішність, але й характер, хоч як Теорен, це і заперечував.

— До весілля місяць, до приїзду лорда з сином три тижні, а наречена втекла і схоже, що навіть і не думає про повернення.

— Мій королю, ви впевнені, що принесу не викрали?

— Вона лишила записку, де описала все що думає про мою угоду і про мене, — король втомлено потер пальцями скроні. — Якби ж моя донька була хоч трохи м’якшою та поступливішою, як її матір, — королева була красивою та мудрою жінкою. Вон знала, коли краще змовчати, а коли проявити твердість. — Алірія наче колючка. Ти не підступишся до неї поки вона сама не вирішить підпустити тебе.

Гартен теж почав хвилюватися за дівчину. Звісно, вона була не з тих кого легко образити, але це ж принцеса, сама і невідомо де.

— Знайди її, — попросив король. — Знайди мою доньку і тоді я негайно відпущу тебе на спочинок, — Теорен підійшов ближче. — Я довіряю її тільки тобі і знаю, що вона довіряє. Ти єдиний з ким вона може піти.